Але що станеться, як поліція вирішить, що не варто гаяти часу на Терезу? У цьому разі те фото стане для них тільки дурнуватим жартом, і якщо комусь таке спаде на думку, ніщо не завадить йому покласти ту світлину в конверт і надіслати на Томашеву адресу, щоб посміятися.
Що ж станеться, якщо Томаш отримає цю світлину?
Він витурить її з хати? Мабуть, ні. Авжеж, ні. Але хистка споруда їхнього кохання відразу ж завалиться, адже трималася ця споруда на одній-однісінькій опорі — на її вірності, а кохання — це наче імперія: якщо зникають ідеї, на яких вона базується, вона щезає разом із ними.
Перед очима в Терези стояв образ: заєць, що мчить у борозні, мисливець у зеленому капелюсі й гострий шпиль дзвіниці над лісом.
Вона хотіла сказати Томашеві, що їм треба покинути Прагу. Поїхати кудись далеко — подалі від дітей, що живцем закопують у землю ворону, від співробітників таємної поліції, від дівчат, озброєних парасольками. Вона хотіла йому сказати, що їм треба переїхати в село. І що це єдиний їхній шанс на порятунок.
Тереза повернула голову. Але Томаш мовчав, втупившись у шлях, що стелився перед ними. Вона відчула, що вже не має відваги говорити. У такому стані вона була тоді, коли спустилася з гори Петржин. Шлунок її зсудомило, і вона почала блювати. Томаш лякав її. Він був занадто сильний для неї, а вона занадто слабка. Він віддавав накази, яких вона не розуміла. Вона силкувалася їх виконувати, але нездатна була до цього.
Захотілося повернутися на гору Петржин і попросити чоловіка з рушницею, щоб їй зав’язали очі, а потім притулитися спиною до стовбура каштана. Їй хотілось умерти.
29
Вона прокинулася й зрозуміла, що сама вдома.
Вийшла з квартири і подалася до набережної. Хотілося побачити Влтаву. Хотілося зупинитися на березі і дивитися на воду, адже плинна вода заспокоює й зцілює.
Сперлася на балюстраду і задивилась униз. То було празьке передмістя; Влтава вже перетнула місто, лишивши позаду пишноту Градчан і соборів, і тепер була втомлена і сумовита, немов акторка після вистави. Вода пливла поміж брудними берегами, де височіли паркани і стіни; за ними видніли заводи і порожні спортивні майданчики.
Вона довго дивилася на воду, що здавалася тепер іще сумнішою, ще темнішою; аж угледіла посеред річки якийсь чудернацький предмет, авжеж, лаву. Дерев’яну лаву з металевими ніжками, з отих, що стоять у празьких парках. І та лава помалу пливла річкою. За нею пливла ще одна. Потім іще одна, і ще одна, й Тереза зрозуміла, що вона бачить лави з празьких парків, які пливуть собі з міста за течією; їх було багато і ставало дедалі більше, вони пливли річкою, наче опале листя, яке лине за течією лісового струмка; були там червоні лавиці, жовті, блакитні.
Вона обернулася, щоб запитати в перехожих, що ж сталося. Чому лави з міських парків пливуть за водою? Та люди йшли собі з байдужими обличчями, їм було однаково: пливе собі річка цілими століттями їхнім ефемерним містом, то й добре.
Тереза задивилась у воду. Їй стало так сумно. Розуміла: те, що вона бачить, це прощання. Прощання з життям, що спливає низкою барв. Лави зникли з поля зору. Ще побачила вона кілька лавиць, які запізніло пропливли річкою, потім іще одну жовту, а потім блакитну, вже останню.
Частина п’ята
Легкість і вагота
1
Коли Тереза несподівано приїхала в Прагу до Томаша, він, як я вже казав у першій частині, кохався з нею того ж самого дня і тої ж самої години, але потім вона занедужала. Лежала в ліжку, а він сидів коло неї, бо вона видавалася йому дитиною, яку пустили за водою в кошику.
Відтоді той образ покинутої дитини припав йому до Душі, й він часто думав про давні міфи, в яких з’являвся цей персонаж. Певне, була якась прихована спонука в тому, що він почав шукати переклад Софоклового «Едіпа».
Історія про Едіпа загалом відома: дитину в кошику знайшов пастух і відніс царю Полібію, у якого вона і виросла. Коли Едіп виріс, він зустрів на гірській дорозі колісницю, якою їхав невідомий цар. Спалахнула сварка, й Едіп убив того царя.