Та відколи він почав жити з Терезою, його еротична активність зазнала організаційних труднощів: у нього залишалася вузька смужечка часу (поміж операційною залою і домівкою), яку він використовував досить інтенсивно (як ото хлібороб, який завзято обробляє ділянку в горах), але її неможливо було порівняти з тими шістнадцятьма годинами, що так щасливо йому випали. (Кажу шістнадцять, адже навіть оті вісім годин, упродовж яких він мив шибки, надавали йому безліч нагод для знайомств і побачень із новими продавчинями, чиновницями чи хатніми господинями).
Що він шукав у тих жінках? Що вабило його до них? Хіба фізичне кохання — це не вічне повторення того самого?
Нітрохи. Завжди залишалася крихта того, що неможливо собі уявити. Побачивши вбрану жінку, він міг, звісно, більш чи менш уявити, яка вона гола (тут його лікарський досвід доповнював досвід коханця), та поміж приблизною ідеєю і достеменністю дійсності існував невеличкий проміжок неуявного, і то була та лакуна, що не давала йому спокою. Та й погоня за неуявним не закінчується із відкриттям голизни, вона стремить далі: які гримаси корчитиме ця жінка, коли її роздягатимуть? Що вона казатиме, коли вони кохатимуться? Як вона зітхатиме? Як скривиться її обличчя, коли її охопить утіха?
Унікальність «я» криється в неуявному кожної людини. Уявити можна лише притаманне всім людям, те, що в них спільне. Індивідуальне «я» — це тільки те, що відрізняється від загального, тобто те, що неможливо ні вгадати, ні облічити наперед, те, що потрібно відкрити, виявити, підкорити в іншому.
Останні десять років своєї медичної діяльності Томаш переймався тільки людським мозком, тож добре знав: найважче осягнути людське «я». Поміж Гітлером і Ейнштейном, поміж Брежнєвим і Солженіциним існує більше схожості, ніж різниці. Якщо цю думку викласти в числах, то можна було б сказати, що поміж ними — одна мільйонна частка несхожості й дев’ятсот дев’яносто дев’ять тисяч дев’ятсот дев’яносто дев’ять мільйонних частки подібності.
Томашеві не давало спокою бажання відкрити цю мільйонну частку й оволодіти нею, в цьому і полягало його нав’язливе стремління до жінок. Вабили його не жінки, а те неуявне, що було в кожній із них, інакше кажучи, вабила ота мільйонна частка несхожості, якою відрізняється будь-яка жінка від усіх інших.
(Можливо, його пристрасть до хірургії поєднувалася тут із пристрастю до зваби. Він не полишав уявного скальпеля навіть тоді, коли був із коханками. Йому кортіло оволодіти чимось таким, що криється в найглибших глибинах цих жінок, тим, задля чого потрібно розітнути їхню поверхню).
Звісно ж, цілком годилося би запитати, чому він так шукав оцю мільйонну частку саме в сексуальності. Хіба не міг він знайти її, наприклад, у ході, в кулінарних чи в естетичних уподобаннях тієї чи тієї жінки?
Певна річ, ця частка несхожості присутня в усіх аспектах людського життя, але тут вона доступна для всіх, її не треба відкривати, не потрібен скальпель, щоб наблизитися до неї. Та жінка воліє сир, а не солодощі, ця не може терпіти цвітної капусти, звісно ж, це ознака самобутності, але відразу ж видно, що ця самобутність незначуща і марна, що тільки гаєш свій час, коли нею цікавишся й намагаєшся знайти в ній щось вартісне. Тільки в сексуальності мільйонна частка несхожості виявляється вартісна, тому що до неї немає публічного доступу і її потрібно завоювати. Ще пів століття тому це завоювання потребувало багато часу (тижні, навіть місяці!), і цінність завойованого об’єкта вимірювалася часом, який згаяли на те, щоб підкорити його. Навіть сьогодні, дарма що час на підкорення значно скоротився, сексуальність залишається для нас тією скарбницею, де чаїться таємниця жіночого «я».
Отож це аж ніяк не стремління до втіхи (втіха наставала, сказати б, потім, як винагорода), а намагання оволодіти світом (розітнути скальпелем лежаче тіло світу), що спонукало його до гонитви за жінками.
10
Чоловіків, які ганяються за багатьма жінками, можна завиграшки поділити на дві категорії. Одні шукають у жінках свою ідею жінки, ту, що марилася їм у мріях, суб’єктивну і завжди подібну. Другі охоплені прагненням оволодіти нескінченним розмаїттям об’єктивного жіночого світу.
Нав’язливе стремління перших —
Друге стремління —
Оскільки романтичний джиґун переслідує той самий тип жінок, ніхто не помічає, що він міняє коханок; друзі весь час кажуть йому про непорозуміння, бо не бачать різниці поміж його подругами і завжди називають їх тим самим ім’ям.
У погоні за знайомствами розпусні джиґуни (і до цієї категорії вочевидь потрібно зарахувати і Томаша) чимраз віддаляються від умовної жіночої краси (якою вони швидко насичуються), аж урешті неухильно стають колекціонерами курйозів. Вони знають про це, трохи цього соромляться й, щоб не бентежити друзів, не показуються зі своїми подругами на людях.
Томаш працював мийником вікон уже два роки, аж його запросили до ще однієї клієнтки. Коли побачив її на порозі квартири, його вразила її химерність. То була делікатна химерність, що не впадала в око й обмежена була рамками втішної пересічності (Томашеве захоплення курйозами не мало нічого спільного із захопленням Фелліні потворами): вона була височенна, ще вища за нього, ніс її був тонкий і дуже довгий, а обличчя мало ту незвичну особливість, що про нього навіть не можна було сказати, чи гарне воно (усі заперечили б), хоч і не було позбавлене краси (принаймні для Томаша). На ній були штани і біла блузка, скидалася вона на чудернацьке поєднання тендітного хлопчини, жирафи і лелеки.
Жінка окинула його довгим, уважним і допитливим поглядом, в якому не бракувало навіть відтінку інтелігентної іронії.
— Заходьте, пане лікарю, — сказала вона.
Зрозумів, що вона знає, хто він. Не показавши цього, він запитав: