— Де можна набрати води?
Вона відчинила двері ванної. Він побачив там умивальницю, ванну й унітаз; перед ванною, умивальницею й унітазом лежали рожеві килимки.
Жінка, яка скидалася на жирафу і лелеку, кліпнула очима й усміхнулася; все, що вона робила, було наповнене змістом і прихованою іронією.
— Ванна кімната в цілковитому вашому розпорядженні, пане лікарю, — сказала вона. — Робіть тут усе, що вам захочеться.
— І навіть купатись я тут зможу?
— Ви полюбляєте купатися? — запитала вона.
Він набрав у відро теплої води і повернувся в передпокій.
— Звідки мені починати?
— Це залежить лише від вас, — відказала вона, звівши плечима.
— Можна побачити вікна в інших кімнатах?
— Ви хочете оглянути моє помешкання?
Вона всміхнулася, наче миття шибок було Томашевою примхою і та примха нітрохи її не цікавила.
Він увійшов до сусідньої кімнати. Там були великі вікна, два ліжка одне коло одного й картина з осіннім пейзажем березового гаю.
Коли він повернувся, на столі вже стояла відкоркована пляшка вина і дві склянки.
— Не хочете трохи підкріпитися, перш ніж розпочати вашу тяжку працю? — запитала вона.
— З великим задоволенням, — сідаючи, відказав Томаш.
— Мабуть, цікаво отак ходити по людях? — запитала вона.
— Та непогано, — сказав Томаш.
— Ви, мабуть, скрізь маєте справу з жінками, чоловіки яких на роботі.
— Найчастіше з бабунями і свекрухами, — сказав Томаш.