— Еге ж, — іще раз повторив Томаш, а потім зрозумів, що той клятий чиновник щойно когось ідентифікував. Томаш не лише видав сердешного журналіста, а ще й видав завдяки брехні.
— А навіщо він запросив вас до редакції? Що він від вас хотів?
— Мене попросили змінити будову одного речення.
Це прозвучало мов кумедний виверт. Панок із міністерства знову обурився, що йому не хочуть казати правду.
— Послухайте, пане лікарю! Ви допіру казали мені, що вони урізали ваш текст на третину, а тепер стверджуєте, що мова йшла про зміну будови речення! Де ж тут логіка!
Тепер Томашеві легше було відповісти, адже він казав щиру правду.
— Логіки тут нема, але так воно і було, — усміхнувся він. — Вони попросили дозволу змінити речення, а потім відпанахали цілу третину.
Міністерський чиновник знову похитав головою, наче не міг збагнути такої аморальної поведінки, і сказав:
— Ці люди недобре вчинили з вами.
Потім вихилив свою склянку і виснував:
— Пане лікарю, ви стали об’єктом маніпуляції. Дуже шкода, що за це тепер розплачуєтеся ви і ваші пацієнти. Ми пречудово знаємо вашу кваліфікацію, пане лікарю. Подивимося, що можна вдіяти.
Він простягнув Томашеві руку і сердечно попрощався. Вони вийшли з кав’ярні, й кожен попрямував до свого автомобіля.
6
Та зустріч геть зіпсувала настрій Томашеві. Він докоряв собі за душевний тон тієї балачки. Якщо вже відразу не відмовився від розмови з агентом (він не готовий був до тієї ситуації, не знав, що закон дозволяє, а що ні), то принаймні повинен був не йти з ним до кав’ярні й пити вино, наче той був йому другом! А якщо їх бачив хтось такий, хто знає цього панка! Таж він одразу зробив би висновок, що Томаш працює на поліцію! А нащо він сказав, що той лист урізали! Навіщо він без будь-якого приводу дав йому таку інформацію? Він страшенно був невдоволений собою.
За пару тижнів по тому міністерський чиновник прийшов знову. Він знову запропонував піти до тієї кав’ярні, де були вони того разу, але Томаш вирішив, що вони розмовлятимуть у його лікарському кабінеті.
— Розумію вас, пане лікарю, — сказав чиновник і всміхнувся.
Та фраза вразила Томаша. Панок із міністерства щойно висловився, наче шахіст, який дає на здогад своєму суперникові, що той утнув помилку попереднім ходом.
Вони сиділи один напроти одного, і розділяв їх тільки Томашів стіл. За десять хвилин, упродовж яких балачка точилася про пошесть грипу, що лютувала натоді, чоловічок сказав:
— Ми міркували над вашим випадком, пане лікарю. Якби йшлося не про вас, то все було б просто. Але доводиться зважати на громадську думку. Хотіли ви цього чи ні, але ваш матеріал сприяв нагнітанню антикомуністичної істерії. Не буду приховувати, нам пропонували навіть притягнути вас до суду за той лист. Є така стаття в карному кодексі. Публічний заклик до насильства.
Міністерський чиновник зробив паузу і глянув Томашеві у вічі. Томаш звів плечима. Панок заспокійливо сказав: