11
Чудернацька асиметрія жінки, яка скидалася на жирафу і лелеку, збуджувала його навіть у думках: грайливість у поєднанні з незграбністю; відверте сексуальне бажання, що супроводжується іронічною усмішкою; вульгарна пересічність помешкання й своєрідність його власниці. Якою вона буде, коли вони кохатимуться? Силкувався уявити її, але це було нелегко. Останніми днями він тільки цим і переймався.
Коли вона запросила його вдруге, пляшка вина вже стояла на столі разом із двома келихами. Та цього разу все сталося швидко. Незабаром вони вже стояли одне напроти одного у спальні (на пейзажі сонце сідало за березовий гай) і цілувалися. Він сказав своє звичне: «Роздягайтеся!» — та замість послухатися вона звеліла: «Ні, спершу ви!»
Він не звик до такого і трохи розгубився. Вона почала, розстібати на ньому штани. Він іще раз чи двічі звелів їй роздягатися (з комічною безуспішністю), та все ж таки йому довелося піти на компроміс; згідно з правилами гри, яку вона йому накинула минулого разу («що ти мені робиш, те я тобі роблю»), вона скинула з нього штани, а він із неї спідницю, потім вона скинула з нього сорочку, він з неї блузку, й ось вони вже стояли голі одне напроти одного. Він торкнувся пальцями її вогкого лона, а потім пересунув їх до анального отвору, те місце у жінок він найдужче полюбляв. У неї анус був дуже випуклий, що несамохіть наводило на думку про довгу травну систему, яка закінчувалася тут опуклістю. Гладив пучками пальців цей твердий здоровий перстень, цей найгарніший на світі кружечок, що мовою медицини зветься сфінктер, аж відчув, що жінка-жирафа намацала пальцями те саме місце і в нього ззаду. Вона повторювала всі його порухи, немов у дзеркалі.
Хоч він, як я вже казав, пізнав дві сотні жінок (і відколи почав мити вікна, їх значно побільшало), йому ще ні разу не траплялося, щоб така висока жінка стояла перед ним, мружила очі й обмацувала пальцями його анус. Щоб подолати ніяковість, він зненацька повалив її на ліжко.
Раптовість того поруху заскочила її. Довге тіло повалилося навзнак, обличчя вкрилося червоними плямами, на ньому вимальовувався переляк людини, що втратила рівновагу. Стоячи перед нею, він ухопив її попід коліна і високо звів трохи розсунуті ноги. Вони раптом здалися йому зведеними руками вояка, що пасує перед націленою зброєю.
Незграбність, поєднана зі старанністю, старанність, поєднана з незграбністю, шалено підстьобували Томаша. Кохалися вони дуже довго. Він дивився у її лице, вкрите червоними плямами, і шукав там переляку жінки, якій підставили ногу і вона падає, виразу непідробного переляку, від якого йому в збудженні аж кров у голову вдарила.
Коли вони скінчили, пішов до ванної помитися. Вона супроводжувала його і довго пояснювала, де лежить мило, де мочалка і як ввімкнути гарячу воду.
Йому видалося цікавим, що вона так детально пояснювала ті прості речі. Сказав, що зрозумів і хотів би лишитися у ванній сам.
— Ви не дозволите мені бути присутньою під час вашого вмивання? — благально запитала вона.
Йому таки пощастило витурити її з ванної. Він мився, дзюрив у вмивальницю (зазвичай так робили всі чеські медики), і в нього було таке враження, наче вона нетерпляче ходить туди й сюди перед дверима ванної, намагаючись знайти привід увійти досередини. Коли він позакривав крани, то помітив, що у помешканні панує тиша, і подумав, що вона стежить за ним. Був майже певний, що у дверях була дірка і вона притуляла до неї своє примружене око.
Він пішов від неї у пречудовому гуморі. Постарався закарбувати в пам’яті найголовніше, вивести з цієї згадки хімічну формулу, яка дозволила б окреслити, що було унікального в тій жінці (мільйонна частка її неповторності). І врешті вивів ту формулу, що складалася з трьох елементів:
1. Незграбність, поєднана зі старанністю;
2. Перелякане обличчя людини, яка втратила рівновагу і падає;
3. Ноги, зведені немов руки вояка, що пасує перед націленою на нього зброєю.
Повторюючи ту формулу, він почував неймовірну втіху, що знову оволодів іще одним фрагментом цього світу, вирізав своїм уявним скальпелем тонку стьожку з нескінченного полотна світобудови.
12
Майже о тій-таки порі з ним сталося ось що. Він декілька разів зустрічався з однією дівчиною в квартирі, яку надавав йому давній приятель аж до півночі. За місяць чи два дівчина нагадала йому про одну з їхніх зустрічей: вони кохалися на килимі коло вікна, казала вона, а надворі яріли блискавиці і гуркотів грім. Кохалися вони упродовж усієї грози, й це, казала вона, було незабутньо гарно.
Томаш слухав її й дивувався. Авжеж, він пам’ятав, що кохався на килимі (у тій квартирі був лише вузький диван, і на ньому він почувався незручно), але грозу геть забув! Дивно це було: він міг пригадати кілька побачень із нею, навіть добре пам’ятав, як вони кохалися (вона відмовлялася давати йому ззаду), пам’ятав ті кілька фраз, що їх промовила та дівчина, коли вони кохалися (вона завжди просила міцно пригортати її й протестувала, коли він дивився на неї), пам’ятав навіть, яка у неї білизна, — але геть не пам’ятав грози.
Із любовних пригод у його пам’яті закарбувалася тільки вузька крута стежина сексуального завоювання: перша словесна атака, перший дотик, перша непристойність, яку він промовив, усі оті розпусні речі, до яких він її помалу підштовхував, і ті, від яких вона відмовлялася. Решта (з майже педантичною дбайливістю) була вилучена з його пам’яті. Він забував навіть місце, де вперше зустрівся з тією чи тією жінкою, адже та мить передувала сексуальному завоюванню.