Сонячний Птах

– Швидше! – прогарчав наглядач за рабами, й кібоко засвистів і ляснув по шкірі нещасного.

Той почав спускатися драбиною.

Тимон дошкандибав до низької лави, що стояла під стіною. Він сів, упершись ліктями в коліна й обхопивши обличчя долонями. Легені йому боліли від диму, а поріз на голові обпікав його й жалив. Жоден раб не дивився на нього. Кожен сидів, занурений у власне приватне пекло, байдужий до всього іншого й мовчазний. Поруч із Тимоном чоловік почав кахикати, то був монотонний сухий кашель, і кривава слина з’явилася на його губах, заблищавши у світлі лампи. Він помирав від легеневої хвороби шахтарів. Пилюка з розколотих скель наповнила йому легені, затверднувши, як бетон, і перетворивши його легені на камінь. Ніхто не ворухнувся, ніхто не заговорив.

Молодший наглядач за рабами неспокійно ходив туди-сюди перед ними. Він був смаглявий бородатий чоловік, почасти ює, либонь, вільновідпущеник, а може, й ні. Він носив лляну туніку й легкий металевий нагрудник, достатній, щоб відвернути удар кинджала, й залізний шолом, який мав захистити йому череп від каміння, яке іноді сипалося з даху тунелю. На поясі в нього висів короткий залізний меч і кий для рабів, утиканий залізними цвяхами. Він був високий і дужий із пласкими м’язами на руках і ногах. Жорстокий чоловік, відібраний для роботи з невиправними через притаманну йому брутальність. Наглядачів завжди було двоє. Другий із них був чоловіком старшим, із просивиною в бороді й блідим, хворобливим на вигляд обличчям. Але широкий у плечах і небезпечний, не менш жорстокий, аніж перший наглядач, і значно досвідченіший. Згори вже опустили в шахту п’ять бурдюків із рідиною, і п’ять разів густий струмінь пари вилітав із темного отвору, коли рідина виливалася на розпечену скелю.

– Досить! – прогарчав молодший наглядач, нахилившись над шахтою, і раб виповз із глибини й лежав на краю печери, кахикаючи та ригаючи.

Він був брудний від попелу, поту й грязюки і блював жовтою рідиною на брудну підлогу.

– Заберіть його звідси, – наказав наглядач, і двоє рабів пошкандибали до нього і відтягли його до лави.

Око молодшого наглядача помандрувало вздовж лави, й ті, хто на ній сидів, із тривогою чекали, коли він оголосить свій вирок, бо нікому не хотілося, щоб він назвав саме його.

– Ти. – Гострий кінець батожища боляче встромився в ребра Тимона. – Ти не закінчив свою зміну.

Тимон не мав права просити, щоб йому дали відпочити ще кілька хвилин, протестувати не було сенсу, Тимон затямив це досить давно. Він підвівся на ноги й почовгав до шахти. Наготувався спускатися, але його затримка здалася наглядачеві задовгою, й батіг із бегемотової шкіри болісно оперезав його по найчутливішому місцю під пахвами.

Усе почалося, як рефлекс на біль. Тимон підняв руки, щоб захистити себе, й ланцюги гойднулися. У раптовому нападі гніву й болю Тимон крутнув важкі кайдани саме в ту мить, коли наглядач рабів замахнувся батогом удруге. Ланцюг обкрутився навколо руки наглядача рабів, і кістка тріснула з лунким звуком, який лунає, коли щось ламається.

Наглядач відсахнувся зі здивованим криком і зі зламаною рукою, що повисла поруч із ним. Трохи далі старший наглядач оголив меча, і той заскреготів, коли наглядач вихопив його з піхов. Він був на відстані п’ятдесятьох кроків нижче по тунелю.

Тепер їх було двоє, бо молодший наглядач зумів дістатися до свого меча лівою рукою. Десь у глибині рабського отупіння, в порожнечі тваринного світу рабів зблиснула іскра. Тимон пригадав, чого навчав його Гай Бен-Амон. Якщо на тебе нападають двоє ворогів – розділи їх й атакуй спершу слабшого.

Розкрутивши свої ланцюги, Тимон стрибнув на молодшого наглядача, й той покотився в грязюку.

Тимон перестрибнув через нього й відбив удар меча другого чоловіка ланцюгом на своєму зап’ястку. Удар примусив його плече заніміти, й заніміла також і його рука, але він прослизнув під наступним ударом й обмотав ланцюг навколо горла супротивника. Він здавив його й не відпускав.

Старший наглядач випустив меча з рук і розпачливо вхопився за руки Тимона, які душили його кільцями залізного ланцюга, намагаючись розтиснути їх.

Тимон виявив, що гарчить, наче собака, коли він смикав за ланцюг і стискав його тугіше й тугіше. Несподівано руки наглядача впали вниз, його язик випав назовні між розм’яклими й розпухлими губами й почувся гострий сморід лайна, коли його сфінктер ослаб і м’яз вже не стримував. Тимон відкинув його на підлогу й підняв його меч із грязюки. Обернувся до молодшого наглядача, який зіп’явся навколішки, досі приголомшений. Він загубив свій шолом і притискав зламану руку до грудей.

Тимон став над ним і своїм коротким мечем розколов йому череп. Наглядач над рабами впав обличчям униз у грязюку.

Тимон відступив назад і швидко озирнувся навколо. Від першого удару до останнього минуло лише десять секунд, і ніхто не скрикнув.

Тимон подивився вниз на меч у руці, вимазаний грязюкою і кров’ю, і відчув, що розпач жалюгідного рабства покинув його. Відчув, як іскра розгоряється в полум’я, відчув, що він знову стає чоловіком.