Смерть і любов… Які вони далекі від себе, а як близько і часто кладе їх побіч себе химерниця війна!..
Три дні вже Зварич стрільцем.
Як тільки приїхав, зголосився в домі «Просвіти», де була за мирних часів бурса, і там дістав зараз посвідку та обід. Навіть не міряли, ні не оглядали його. Просто запитали, як називається, звідки родом і коли родився. А що був поставний і мав протекцію в писаря, то приділили його до першої чети першої сотні Золочівського полку.
Так почалося його військове життя. Замешкав у знайомих на Підвійтю, а тільки рано щодня ходив до бурси на звіт, вправи та на обід.
Між стрільцями здибав цілий гурт гімназіальних учнів і студентів, яких знав раніше. Пішла між ними дружба, ти якась інша від гімназіальної чи університетської. Стоячи в однім ряді з «шестаком» чи навіть звичайним хлопцем зі села, почував, що в ряд вирівняна лава рівняє і їх усіх перед лицем великих подій.
Все, що лишив за собою, відійшло десь на другий план. І родина, і студії. Нове життя, нова обстановка захопили його всеціло, пірвали за собою і несли кудись, куди… байдуже. Бадьорий настрій витиснув геть жалощі і сентимент.
Кожний день приносив якусь новість: у вправах, у наказах, у порядках.
Одної днини дістав від знайомого з 80-го полку шатро, військові черевики і похідну пляшку. Радів тим більше, як колись ровером. Показував усім, і навіть старшини стрілецькі заздрили йому, бо ніхто в золочівськім «полку» не мав цього. Скинув зараз свої жовті мешти, вбрався в тяжкі, цвяхами підбиті черевики і так парадував по місті.
А місто звертало увагу на це.
Всі знайомі «цивільні» задержували його і питалися про війну.
— Адже ви повинні щось більше знати!..
— Та звідки? — відповідав заклопотано.
— Як же ж?! Військовий чоловік!..
Пригадував собі черевики і переповідав усе, що чув про перші граничні сутички.
На жаль, рідко коли сказав щось нового. Золочівці дуже швидко передавали собі всілякі поголоски, і тяжко було знайти хоч одну, якої вони ще не чули. Часто, не довідавшись нічого нового від Зварича, починали самі говорити новини.
— А чули ви про битву під Бродами?!
— Битву?.. Ні. Я чув тільки про маленьку сутичку.
— Добра мені сутичка! Москалі були вже окружили Броди і загналися далеко на захід. Але наші зробили це планово. А потім кламц — і замкнули їм відворот. Кажуть, що кількасот їх там згинуло.
— Що ви кажете? Я чув тільки про перестрілку стеж.
— А знаєте про звірства, яких москалі допускалися? Кажу вам: волосся стає дуба. Дітей на списи брали, хати палили, а жінки… то вже й не казати! Страшно там мало бути. Але зате й дістали… попам’ятають…
ebooksa