- Сестра Аманда, яка, як ви знаєте, має надзвичайну пристрасть до живопису, переконала мене, що нашій маленькій каплиці потрібен вівтарний образ.
Мельхіор відчув внутрішнє тепло, наче хтось гладив його не по обличчю, а по серцю мовчазною, тонкою рукою; у вухах гуділо.
- Превелебна мати настоятельниця, — затинаючись, почав він, — своїми словами ви справляєте мені безмірну честь...
Абатиса повторила свій спокійний жест:
- Це ви самі винні, майстре, — сказала вона, — якщо я мушу вас лаяти, бо ви не дозволяєте людині закінчити. - Незмінна холодність і владна сила її голосу не зашкодили Мельхіору; внутрішньо він схилявся перед цією жіночою величчю. - Я хотіла вам сказати, що ми служили Богу і святим Його в нашій обителі в усій простоті, без будь-яких мирських прикрас, як і личить дітям святого Франциска. І що ми досі не допускали жодного непотрібного оздоблення нашої каплиці, окрім символу хреста та різьбленої скриньки для Святого Причастя, і ця скринька теж є тільки з дерева. Але тепер, як я вже сказала, сестрі Аманді вдалося переконати мене в двох речах. - Мельхіор уперше виявив на обличчі настоятельниці хвилювання, майже сердечність. Вона взяла Аманду за руку, уважно й владно дивлячись на Мельхіора: — Дві речі. По-перше, що в наш час не суперечить Уставу нашого Ордену мати вівтарний образ, у якому честь нашого Отця Франциска буде представлена в ясний і благочестивий спосіб; а по-друге, оскільки ви, наділені таким талантом і майстерністю, живете в нашому місті, то замовлення на цю картину неодмінно має дістатися вам.
Стара черниця човгнула ногами й голосно розсміялася, усе це здалося їй веселим і піднесеним. Мельхіорові це надало сміливості. Настоятельниця все ще гладила руку Аманди своїми ніжними материнськими пальцями. На обличчі молодої черниці, коли вона знову підвела очі й зустріла погляд Мельхіора, було ще якесь виправдання й чарівне благання, що посилювало тривогу й збентеження в його душі. Він хотів би стати на коліна перед трьома жінками - гордою, материнською і привабливою. Він глибоко вклонився, мовчки притискаючи до грудей руку, що тримала скромну шапку. Через деякий час абатиса запитала з благородним, іронічним спокоєм:
- Чи можу я, магістр, сприймати мову ваших жестів як знак того, що ви приймаєте замовлення?
Нарешті Мельхіор опустився на одне коліно, так що перед собою він бачив лише широкі складчасті краї трьох темно-сірих ряс.
- Я не заслуговую на милість вашого замовлення, преподобна мати, — сказав він, — але з радістю приймаю його.
Мельхіор провів кілька днів у своєму переполовиненому будинку, переслідуваний і охоплений суперечливими почуттями. Доручення настоятельниці підняло його над добровільно прийнятим рабством у Аманди, а відкриття того, що вона, безсумнівно, благородного походження, хоч і смиренно прийняла найнижчі монастирські пости, штовхнуло його назад до гільдії бідних ремісників; тут була впевненість у тому, що Аманда заступилася за нього перед абатисою, і невизначеність щодо того, що спонукало її до цього. Він взяв до рук Діяння Святих і вже не знаючи в котрий раз читав про життя святого Франциска. Нарешті він взяв аркуш й олівця і, все ще коливаючись між тугою та відразою, зробив десятки замальовок - сумніваючись, шукаючи, що з цього може вийти: святий Франциск, який заручився з Бідністю, який визнає жебрака своїм батьком, коли його власний багатий батько прокляв його; який проповідує навернення, складає гімни, які прославляють сонце, та розмовляє з тваринами; на чиї плечі сідають навіть полохливі птахи; який разом з одинадцятьма товаришами отримує дозвіл заснувати свій орден; який з любові до Бога виснажує свої фізичні сили, поки на його тілі не з’являться стигмати; який навіть у годину смерті говорить своїм братам про остаточне зречення. Мельхіор почав малювати пейзажі, які дихали йому Італією: пагорби з фіговими деревами та пальмами, стрибаючі водоспади, місто з гострими мавританськими зубцями... Він дивувався власній руці — вона, здавалося, поволі долала небажання й відчуження, пам"ятала радість з виловлювання образів. Думка про те, що святий Франциск є покровителем і засновником ордена Аманди, і дала Мельхіору ідею намалювати на зімкнутих стулках триптиху квіти і тварин, які прийшли віддати шану святому. Сам Мельхіор був дуже здивований, коли розклав ескізи перед настоятельницею - простота сюжету раніше не була суттю його мистецтва.
Абатиса взяла подані аркуші, оглянула їх і кивнула:
— Мені вони здаються гарними й зворушливими, майстре, але я сам не можу судити про ваші ескізи. Нам потрібно позвати сестру Аманду.
Уперше за кілька днів Мельхіор знову побачив молоду черницю; він очікував, так, він знав, що вона буде присутня на цьому огляді. Аманда уважно розглядала малюнки один за одним, і навіть настоятельниця не виявляла нетерпіння. Він побачив, що Аманда знала, про що говорила, коли сказала з гордою посмішкою:
- Чудово! І цього разу не можна побачити диявольських виінь, до того ж у святого Франциска, це було б неможливо, все його життя пройшло під прозорою блакиттю неба.
Абатиса, здивована, запитала, що Аманда мала на увазі, особливо про ті диявольські привиди. Мельхіор замовк і подивився на молоду черницю, яка швидко сказала:
- Художник Хінтам, шанована мати, значною мірою завдячує своєю славою непристойній грі монстрів і дивних істот підземного світу, які зустрічаються на його картинах, тут і там навіть у зграях, як я чула, і які він може винаходити знову і знову.
По обличчю абатиси Мельхіор бачив, що та є неприємно враженою, ніби її засмучували не тільки пекельні істоти на його картинах, але й те, як Аманда про це говорила. Було ясно, як білий день, що вона раніше не випускала пари з рота і що в цьому жіночому монастирі про нього панує блаженне невігластво.
ebooksa