А інші бабуїни — цілковита протилежність. Поговоріть з будь-яким власником хатньої тваринки, і він вас гаряче запевнятиме в наявності яскраво вираженого характеру в його папуги, черепашки чи кролика. І вони бодай у чомусь матимуть слушність — є навіть наукові статті, присвячені типам характеру тварин. Деякі зокрема присвячені лабораторним щурам. Деякі щури виявляють агресивний проактивний стиль боротьби зі стресогенними чинниками — якщо покласти якийсь новий об’єкт до їхньої клітки, вони заховають його під свою підстилку. Ці тварини не мають вираженої глюкокортикоїдної стресової реакції. На противагу їм існують тварини з реактивною поведінкою, які реагують на загрозу спробою її уникнення. Вони мають більш виражену глюкокортикоїдну стресову реакцію. Деякі фахівці досліджували відмінності у видах характеру гусей на основі їхньої реакції на стрес. Також є чудове дослідження про види характеру риби-місяця (деякі з них скромняги, а деякі — комунікабельні світські завсідники). Тварини мають чітко виражену індивідуальність, і якщо говорити про приматів, то вони мають разюче великий набір різних рис характеру, різні види темпераменту та стилі вирішення проблем. Цим відмінностям властиві певні фізіологічні характеристики та ризики появи хвороб, пов’язані з індивідуальними особливостями подолання стресу. Дослідження не стосуються впливу зовнішніх чинників на здоров’я. Натомість вивчається вплив на здоров’я індивідуального сприйняття, реакції та методу боротьби з цими зовнішніми стресогенними чинниками. Висновки, зроблені під час досліджень деяких з цих тварин, можуть бути надзвичайно актуальними і для людей.
СТРЕС Й УСПІШНИЙ ПРИМАТ
Якщо ви прагнете зрозуміти природу стресогенних чинників у нашому повсякденному житті і як комусь вдається впоратися з ними краще за інших, дослідіть зграю бабуїнів у національному парку Серенгеті, що в Танзанії. Це великі, розумні, соціально активні тварини, які живуть у групах від 50 до 150 особин і живуть достатньо довго. Серенгеті — це чудове місце для бабуїнів; вони майже не мають проблем з хижаками, легко добувають їжу, і смертність серед дітей невисока. Бабуїни «працюють» близько чотирьох годин на день, збираючи на полях та деревах фрукти, їстівні корінці та траву. Для мене вони стали ідеальним об’єктом дослідження під час літніх відряджень до Серенгеті впродовж останніх двадцяти років. Витрачаючи всього чотири години на пошук та споживання їжі, решту вісім годин на день бабуїни можуть присвятити псуванню життя одне одному. Соціальна конкуренція, ворожі коаліції, більші самці покращують свій поганий настрій, б’ючи менших, ображаючи один одного — просто як люди.
І я не жартую. Пригадайте деякі теми з першого розділу — дехто заробляє собі виразку, бо змушений проходити по 10 кілометрів кожного дня в пошуках їжі, а в декого підвищується тиск, бо він хоче відтіснити конкурента від водопою. Ми живемо в досить сприятливих умовах, тому переживаємо стрес здебільшого через соціальні та психологічні чинники. Екосистема парку Серенгеті — ідеальне середовище для саванних бабуїнів, тому вони можуть дозволити собі розкіш погіршувати здоров’я одне одного за допомогою соціальних та психологічних стресогенних чинників. Їхній світ, подібно до нашого, характеризується такими явищами, як-от соціальна приналежність, дружба, підтримка родичів, але також і запеклою конкуренцією. Якщо якийсь бабуїн у парку Серенгеті перебуває в жалюгідному становищі, майже завжди причиною цьому є інший бабуїн, який довго і наполегливо працював, щоб довести бідолаху до такого стану. Індивідуальні методи подолання соціального стресу також відіграють важливу роль. Під час одного з моїх польових досліджень я перевіряв, як по-різному впливають різні методи на стан організму, який піддається дії стресу, та появу хвороб, зумовлених стресом. Я спостерігав за бабуїнами, збирав детальні дані про особливості їхньої поведінки, а потім присипляв тварину в контрольованих умовах за допомогою спеціального пістолета. Доки вони були непритомними, я вимірював вміст глюкокортикоїдів у їхній крові, здатність виробляти антитіла, рівень холестерину та інші параметри в стані спокою та під впливом різних стресогенних чинників.[99]
Приклади Гері та Кеннета вже дали вам зрозуміти, наскільки різними можуть бути самці бабуїна. Двоє самців, які займають однакове положення в ієрархії, можуть дуже сильно відрізнятись у своїх бажаннях формувати коаліційні партнерства з іншими самцями, доглядати самок, бавитися з дітьми, у схильності впасти у відчай після програшу у бійці або піти вимістити своє роздратування на слабшому самці. Я та двоє студентів, Джустіна Рей та Чарлз Вірджін, роками аналізували поведінкові характеристики, намагаючись виокремити різні складові стилю поведінки та типи особистості серед цього виду мавп. Нам вдалося встановити приголомшливий зв’язок між типом особистості та фізіологічними показниками.
Так, ми виявили, що самці, які належать до верхньої половини ієрархії незалежно від конкретного положення, мають набір поведінкових характеристик, за якого спостерігається низький рівень глюкокортикоїдів у стані спокою. Деякі з цих характеристик стосуються взаємодії з іншими самцями. Перша риса — це здатність розрізняти загрозливу та нейтральну взаємодію з іншим самцем. Як це можна виявити? Розгляньмо дві різні ситуації і поведінку в ній одного самця. Перша ситуація: до самця підходить його найзапекліший конкурент, сідає поряд і показує загрозливий жест. Що робить наш самець? Друга ситуація: до самця підходить його найзапекліший конкурент… проходить повз і вкладається спати на галявині неподалік. Що зробить наш самець за цих обставин?
Деякі самці розуміють різницю між цими двома ситуаціями. Коли загроза всього лише за крок, вони насторожуються, увага загострюється і ось вони вже готові до того, що буде відбуватися далі; а коли розуміють, що їхній ворог просто дрімає, то продовжують спокійно займатися своїми справами. Такі самці усвідомлюють, що перша ситуація є негативною, а друга нейтральною. Однак деякі самці почуваються неспокійно, навіть коли їхній суперник просто мирно відпочиває на сусідній галявині, а така ситуація стається і по п’ять разів на день. Якщо самець-бабуїн не може усвідомити різницю між цими двома ситуаціями, то в середньому рівень його глюкокортикоїдів у стані спокою удвічі вищий, ніж у самця, який усвідомлює цю різницю (з урахуванням положення в ієрархії як змінного чинника). Якщо самця кидає в холодний піт від самого лише вигляду дрімаючого неподалік конкурента, то він постійно перебуватиме у стані стресу. Не дивно, що рівень його глюкокортикоїдів буде підвищений. Ці бабуїни, що постійно перебувають у стані стресу, нагадують гіперреактивних макак з дослідження Джея Каплана. Як ви можете пригадати з Розділу 3, ці особини реагували на кожну провокативну ситуацію соціального характеру гіперактивацією своєї стресової реакції (симпатичної нервової системи) та мали підвищений ризик появи серцево-судинних захворювань.
Ще один змінний чинник: якщо ситуація дійсно небезпечна (суперник наближається і робить погрозливі жести), буде наш самець спокійно сидіти і чекати на початок бійки чи ж візьме ситуацію під свій контроль і першим завдасть удару? Самці, які пасивно сидять і відмовляються від контролю, мають набагато вищий рівень глюкокортикоїдів у крові, ніж ті, хто бере ініціативу у свої руки (якщо усунути положення в ієрархії як змінний чинник у дослідженні — цей взаємозв’язок встановлено в представників як вищої, так і нижчої частини ієрархії).
Третій змінний чинник: чи розуміє бабуїн уже після бійки, що він переміг чи програв? Деякі самці розуміють це чудово — коли вони перемагають, то йдуть і шукають бліх у шерсті найкращого друга; а коли програють, то духопелять когось слабшого. Інші ж бабуїни реагують однаково незалежно від результату; вони не розуміють, покращилося їхнє життя чи погіршилося. Бабуїн, який не здатен відрізнити перемогу від поразки, має в середньому значно вищий рівень глюкокортикоїдів, ніж той, хто розуміє, у чому різниця (незалежно від ієрархічного положення).
І, нарешті, останній змінний чинник: що робить самець, якщо програє бійку? Сумує наодинці, продивляється чиюсь шерсть або йде бити когось слабшого? Хоч як бентежно визнавати, але самці, які виміщають гіркоту поразки на слабшому, мають нижчий рівень глюкокортикоїдів (знову ж таки, усунувши ієрархічне положення як змінну). Це спостерігається серед бабуїнів як з домінантним, так і з підлеглим статусом.
Отже, не враховуючи чинник положення, нижчий базовий рівень глюкокортикоїдів мають ті самці, які краще розуміють різницю між загрозливою та нейтральною ситуацією; які беруть ситуацію під свій контроль, коли загроза точно існує; які краще розуміють, перемогли вони суперника чи ні; і якщо ні, то ті, які вимістять на комусь своє невдоволення поразкою. Це перегукується з деякими підтемами розділу, присвяченого психологічному стресу. Чоловіки, які краще справляються зі стресом (принаймні за показниками роботи ендокринної системи), мають вищий ступінь контролю (починають бійку), передбачуваності (можуть правильно оцінити, чи є ситуація загрозливою, а результат бійки втішним для них) та кращі способи виміщення негативних відчуттів (не заробляти виразки самому, а викликати їх в інших). Що цікаво, самці дотримуються одного стилю поведінки впродовж усього свого життя і деякі навіть отримують за це винагороду — самці з набором поведінкових характеристик, які сприяють нижчому рівню глюкокортикоїдів, зберігають високе ієрархічне положення довше.
Наступні наші дослідження допомогли виявити ще один набір рис характеру, за якого спостерігається низький базовий рівень глюкокортикоїдів. І риси не мають жодного відношення до чоловічої конкуренції. Натомість вони пов’язані з моделями соціальної приналежності. Самці, які проводять більше свого часу, доглядаючи за шерстю самок не в період тічки (не з прямого статевого інтересу, а просто як зі старими добрими платонічними подругами), за якими часто доглядають самки і які проводять багато часу, бавлячись з дітьми, мають низький рівень глюкокортикоїдів. Якщо говорити простіше (проте не з антропоморфічної точки зору), ці самці бабуїнів найбільш здатні до створення дружніх зв’язків. Цей висновок дивовижно збігається з темою соціальної приналежності як запобіжника хвороб, викликаних стресом, у людей, яку ми обговорювали в попередніх розділах. І як буде зазначено в останньому розділі книжки, такий набір рис характеру також залишається стабільним і є запорукою довгого успішного життя.
Отже, самці-бабуїни мають принаймні два способи отримати підвищений базовий рівень глюкокортикоїдів незалежно від свого положення в зграї: нездатність об’єктивно оцінювати конкуренцію і соціальна ізоляція. Стівен Суомі з Національного інституту охорони здоров’я США досліджував макак резус і виявив ще один вид характеру, пов’язаний з певними фізіологічними параметрами. Близько 20 % макак резус є, як він їх називає, «високо реактивними». Як і бабуїни, які вбачають загрозу у сплячому конкурентові, окремим особинам цього виду мавп усюди ввижається небезпека. Але вони на суб’єктивну загрозу реагують сором’язливістю аж до заціпеніння. Якщо перемістити таких мавп у нове середовище, яке інші макаки резус вважали б цікавим для дослідження, вони сильно перелякаються і, як наслідок, у них значно підвищиться рівень глюкокортикоїдів. Якщо помістити їх у групу незнайомих, але рівних за статусом мавп, вони сповняться тривоги — будуть сором’язливими і замкнутими, знову ж таки, у них підвищиться вміст глюкокортикоїдів у крові. Якщо розлучити таку мавпу з близькою їй твариною, вона майже напевно впаде у депресію, що призведе до надмірного рівня глюкокортикоїдів, гіперактивності симпатичної нервової системи та пригнічення імунітету. Цей поведінковий стиль також лишається стабільним упродовж життя, до того ж виникає у ранньому дитинстві.
Чим зумовлена різниця характерів у приматів? Щодо бабуїнів я не можу відповісти. Самці-бабуїни змінюють зграю у віці статевого дозрівання, часто вони долають відстань у десятки миль, доки знаходять дорослу зграю і приєднуються до неї. Майже неможливо відслідкувати розвиток однієї особини від народження до дорослого віку, отже, я й гадки не маю, яким було їхнє дитинство, чи були в них добрі чи суворі матері, чи змушували їх вчитися грі на фортепіано і так далі. А от Суомі виконав чудову роботу і довів наявність компонента генетики та компонента навколишнього середовища в особистісних відмінностях. Наприклад, він показав, що дитинча мавпи має великі шанси успадкувати риси характеру свого батька, незважаючи на виховання у соціальній групі без батька,— обґрунтована вказівка на складову генетичної спадковості. На противагу, розвитку високо реактивного типу характеру макак резус можна запобігти в ранньому дитинстві, якщо дитину буде виховувати дуже турботлива мама — це свідчить про наявність компонента середовища, який стосується материнського піклування.
Загалом різні дослідження виокремлюють два варіанти, за яких поведінковий стиль примата може зрештою призвести до появи хвороби, зумовленої стресом. Першим варіантом є невідповідність між масштабом стресогенних чинників та масштабом стресової реакції — коли нейтральні обставини сприймаються як загроза, що вимагає ворожої, агресивної реакції (як у деяких моїх бабуїнів та макак Каплана) або тривожної замкненості в собі (як у випадку мавп Суомі). У найгіршому разі, примати можуть реагувати на ситуацію, яка абсолютно точно не містить жодного стресогенного чинника (наприклад, перемога у бійці), як на важкий стрес (наприклад, програш у бійці). Другим варіантом поведінкової дисфункції є нездатність примата скористатися можливістю, яка б дозволила зробити стресогенний чинник більш керованим,— тварина не намагається отримати контроль над складною ситуацією, не користається ефективними способами виміщення негативних емоцій, коли це потрібно, і не має належної соціальної підтримки.
Здається очевидним, що ці нещасні тварини потребують допомоги психотерапевта. Але насправді це безнадійно. Бабуїни та макаки відволікаються під час сеансів терапії, наприклад, стягують книжки з полиць; постійно пропускають призначені сеанси, бо не знають днів тижня; об’їдають листя на рослинах у приймальні тощо. Отже, набагато корисніше буде застосувати отримані дані для допомоги людям, які схильні до виникнення гіперактивної стресової реакції та мають високий ризик появи хвороб, зумовлених стресом.
СВІТ ЛЮДЕЙ: ЗАСТЕРЕЖЕННЯ
На сьогоднішній день уже проведено декілька приголомшливих досліджень, які показують взаємозв’язок між типами характеру людини та появою хвороб, зумовлених стресом. Мабуть, найкраще розпочати з застереження щодо цього взаємозв’язку, який, на мою думку, варто сприймати з певним скептицизмом.
Я вже закликав до скептицизму під час розгляду психоаналітичних теорій, які пов’язують певний тип характеру з виникненням коліту (у Розділі 5). Ще один приклад стосується викиднів та абортів. У Розділі 7 пояснюється механізм, за якого стрес може призвести до втрати плоду, і серйозність психологічної травми в цій ситуації зрозуміла навіть тим, хто не переживав таке нещастя. Можна уявити собі страждання жінки, у якої регулярно стаються викидні, і її відчай, якщо лікарі не можуть пояснити, у чому причина. І ось знайшлися люди, які спробували пояснити це явище, дослідивши риси характеру «жінок, у яких стаються викидні з психогенних причин», як вони їх назвали.
Деякі дослідники виокремили підгрупу жінок, у яких декілька разів ставалися «психогенні» викидні (що становило близько половини всіх випадків), і назвали їх «відсталими в психологічному розвитку». Ці жінки були охарактеризовані як емоційно незрілі, сильно залежні від своїх чоловіків, які на якомусь підсвідомому рівні вбачають у появі дитини загрозу власним стосункам із чоловіком, подібним до відносин між дитиною і батьком. На противагу цьому типу було названо інший, діаметрально протилежний — рішучі, незалежні жінки, які насправді не хочуть дитини. Спільною рисою обох типів є несвідоме бажання не мати дитини — або ж через конкуренцію за увагу чоловіка, або ж через небажання руйнувати свій незалежний спосіб життя.