Рассел замовляє зелений овочевий салат з куркою-гриль і гарніром з вінегрету. Я беру ґламбургер і гарнір із солодкої картоплі фрі. Ми трохи розмовляємо про його майбутню відпустку — два тижні в Лас-Вегасі з подругою Дорін — особистим тренером в його
— То як там Спрінґ-Брук? Як зустрічі товариства анонімних наркоманів?
— Це натовп стариганів, Расселе. Без образ.
— Ти ходиш туди раз на тиждень?
— Мені це не потрібно. Я врівноважена.
Я бачу, що йому не подобається така відповідь, але він на мене не наїжджає.
— А як щодо друзів? Ти спілкуєшся з якимись людьми?
— Учора ввечері гуляла з одним другом.
— А де ти з нею познайомилась?
—
Мій спонсор занепокоєно звужує очі:
— Ранувато для побачень, Квінн. Ти в зав’язці лише вісімнадцять місяців.
— Ми просто друзі.
— То він
— Так, Расселе. Це була перша й головна тема нашої бесіди. Я розповіла йому, як мало не померла від передозування на задньому сидінні
Він знизує плечима, ніби це цілком притомні речі для обговорення.
— Я був спонсором багатьох студентів, Меллорі. Ці кампуси — усі оці компанії, пиятики — це розплідник наркоманів.
— Ми провели дуже спокійний вечір у книгарні. Пили зельтерську воду й слухали музику. Потім він провів мене до будинку Максвеллів. Усе було чудово.
— Наступного разу, коли його побачиш, ти маєш сказати йому правду. Це частина твоєї особистості, Меллорі, ти повинна це прийняти. Що довше тягтимеш, то важче буде.
— Саме для цього ви мене сюди й запросили? Щоб прочитати лекцію?