- Ба! Нарешті! Кого я бачу? З’явилась пропажа. Ну, розказуй, що нового, - вигукнув інспектор Кларнес, тільки-
но детектив Джордж Лі переступив поріг його кабінету. - Від тебе вже цілу добу немає ніяких вістей.
- Але в добі, на жаль, лише двадцять чотири години, і ні хвилини більше. - Джо весело мружився, і блискучі
агатові очі ховалися в вузькі щілини, а це вказувало, що приватний детектив у доброму настрої. - Зовсім збився з
ніг.
- Як там поживає наш симпатичний привид? Дженні, скажу тобі, кого хочеш зіб’є з праведної путі.
- Навіть тебе? - Джо насмішкувато поглянув на інспектора. - Зразкового сім’янина?
- До чого тут сім’я та подружня вірність? - скривився інспектор. - Мені за роботою ніколи на власну жінку
глянути... Привид непокоїть мене в іншому аспекті - я не дав офіційний хід справі, не поінформував начальство і
навіть не заніс дані в центральний комп’ютер, як то був зобов’язаний зробити. От і лізуть думки в голову: а раптом
той привид вирветься, як-то кажуть, на оперативний простір? Та й піде гуляти містом, га? Уявляєш, який
пречудовий гармидер здійметься? А за те, що я своєчасно не проінформував начальство про привид, мені запросто
можуть дати під зад коліном. А в нас...
- Знаю, двадцять мільйонів безробітних.
- Саме так, двадцять. І я не хотів би ці легіони поповнювати своєю скромною персоною.
- Тобі ніщо не загрожує, адже привида я взяв під свою відповідальність, і про це у твоєму сейфі лежить моя
розписка. - Джо став серйозний, як ніколи. - До того ж я даю гарантію, що ні в яку екскурсію по Місту привид і не
думає збиратися. Бо з годинника він просто ніколи не зможе вибратися.
- Тобі вірю, друзів ти не підводиш. - Х’ю задоволено відкинувся на спинку крісла. - Викладай усе, про що
дізнався. Люблю слухати страшні історії про всіляку потойбічну містику.