- До зустрічі з привидом?
- Так. - Джо походжав кабінетом, мнучи в руках сигарету. - Два місяці тому фірма “Оптика” запросила Майкла
Джексона до себе на службу. Точніше, переманила його із сусіднього штату. Йому було запропоновано вигідне
місце, більша платня. Крім того, його спокусили окремою віллою. І Майкл погодився.
Усе йшло добре, він працював, як робот, фірма була задоволена. Перед трудягою Майклом відкривалася
непогана перспектива. І ось пару тижнів тому все й почалося. Майкла наче хто підмінив. Акуратний і
дисциплінований інженер став невпізнанним - на роботу запізнювався, приходив заспаний, іноді й засинав, сидячи
на стільці, почав плутати елементарні речі, став дратівливим і дозволяв собі з усіма сперечатися. Одне слово,
Майкл наче покотився з крутої гори... Зараз фірма вважає, що він - психічнохворий.
- Його колеги знають про привида?
- Ні. Як мене поінформували, керівництво фірми розглядає зараз його справу. Не виключена можливість, що
Майкла відправлять на примусове лікування. Це - в кращому випадку. Очевидно, бідолаху просто викинуть за
ворота. І, зрозуміло, заберуть віллу для іншого спеціаліста, якого переманять від конкурентів. А Майкл... Майкл на
роботі вже не з’являється, вдень невідомо де ховається, а ночами бродить по віллі з напівбожевільним виглядом та
все кличе Дженні. Де його дружина - не знає.
Почувся мелодійний дзвінок, і на відеоекрані з’явився елегантний, ще молодий чоловік.
- Містер Кларнес? - запитав він без будь-яких емоцій в голосі, наче відбував якусь повинність. - Потерпіла місіс
Джексон, яка перебуває у нашій клініці, просить вас прибути до неї. Наша адреса...
- Гаразд, наш представник зараз прибуде. - Х’ю вимкнув екран.
- Місіс Джексон відвідаю я, - звівся Джо.