- Гаразд, гаразд, докажу про Майкла. Закінчивши той єдиний... гм-гм... безплатний коледж, Майкл мріяв про
власну лабораторію. Але в нього у кишенях гуляв вітер. І тоді, певно, з меркантильних міркувань він і звернув
увагу на Лінду Кейсі - єдину доньку банкіра Кейсі. Майклу був потрібний капітал для створення власної
лабораторії. А Лінда була закохана в нього... Отож батечко-банкір влаштував молодим гучне весілля.
- Виявляється, цей Майкл колись був з біса розумним хлопцем! - не без заздрощів вигукнув Х’ю. - Його голова
справді, як ти кажеш, багата на ідеї. Люблю таких... винахідливих.
- Не іронізуй, він мріяв про власну лабораторію. Та слухай. Другого дня після весілля банк тестя лопнув, а Кейсі
наклав на себе руки. І Лінда в одну мить стала біднішою за самого Майкла.
- У наш час люди стають і мільйонерами і банкрутами між двома стравами ленчу.
- Хоча Майкл і не любив Лінду, але кинути її після всього, що сталося, не міг. Він мав добре серце і тому жив з
нелюбою дружиною. Цілих три роки розраховувався він за те пишне весілля, яке затіяв і не встиг оплатити його
тесть-банкір. Ось так. Звідтоді він трудився на фірму і мріяв про чудодійний випадок, який допоможе йому стати
багатим. Але той випадок не приходив і не приходив, як не видно було й перспективи відкрити власну
лабораторію... І тут з’явився привид. Як втілення мрії про нездійсненне щастя.
- Кожний з нас доки живе - мріє про щастя, - підсумував інспектор. - Але наші мрії, на превеликий жаль,
здебільшого так і залишаються мріями.
- У туристично-рекламних проспектах наша країна називається Країною Рівних Можливостей Для Всіх
Громадян, - буркнув Джо.
- Ох і поплатишся ти колись за свій гострий язичок! - Х’ю сердито хряпнув дверима свого кабінету.
XII