- Ми зробили все, що могли, але, на жаль... - ввічливо, але байдужим, геть безбарвним голосом забурмотів
представник і розвів руками, - Крім того, лише один день, перший день перебування хворого в нашій клініці
безплатний. Для місіс Джексон він уже минув. Але в потерпілої, на жаль, немає гаранта оплати. А без цього
подальше перебування в клініці...
- Я заплачу!
- Тоді мій обов’язок нагадати містеру... е-е... Лі, що один день перебування в нашій клініці без будь-якого
лікування коштує триста доларів.
- Я сказав, що заплачу!
- Мій обов’язок також нагадати містеру Лі, що лікування і всі процедури оплачуються окремо. Наприклад:
лабораторні дослідження - дві тисячі доларів, терапія - п’ятсот доларів на день, рентген - тисяча доларів, одна пінта
крові - сто п’ятдесят доларів, плата за операційну кімнату - три тисячі п’ятсот, сама ж операція коштуватиме...
- Гаразд, я підпишу гарантійне зобов’язання, - перебив Джо і подумав, що це, можливо, дуже необачний крок. А
раптом місіс Джексон хворітиме місяць чи й два? Плакали тоді його заощадження, які він відкладав на чорний
день все своє життя.
- Мій обов’язок нагадати містеру... е-е... Лі, що платити треба наперед за п’ятнадцять діб.
- Гаразд! - уже крикнув Джо і смикнув рукою мочку вуха, як це він робив завжди в хвилини роздратування. -
Ведіть!
Та ось ліфт зупинився, безшумно відчинилися двері, і вони, минувши хол, швидко пішли в кінець довгого і
вузького напівтемного коридора, де сиділа жінка в білому халаті і щось писала. Там Джо невміло натягнув білий
халат, і вони зайшли в крихітну палату, у яку ледве втислися ліжко і тумбочка. Навіть стільця, на який можна було