– Я вже чув це. Більше нічого нового?
– Де твоя людина?
– Де треба.
– А якщо знайду, прищучу? Ти будеш не потрібен.
– Шукай. У тебе час на те є?
Ярмолюк засопів.
– Так мислю, ти або блефуєш, Чотарю, або щось задумав.
– Обидва варіанти в яблучко.
– У тебе ще менше часу крутити.
– Блефую, бо не знаю напевне, чи в тебе дівчина, яка мене цікавить. Сам натякнув – знаєш, де вона, але ж блефувати можеш і ти. Про задум теж правда, бо моя людина тут давненько. Тобі злили мене, але ж мого товариша не вирахували. Операцію тут готують уже давно. Просто так збіглося, що зараз дівчина для мене важливіша. Мене і колегу задіяли неофіційно, неформально. У разі провалу все спишуть на нас, так переводять стрілки й перекидають відповідальність. Та кому я розказую, пане підполковнику!
– Мені.
– Ага, тобі. Людині, яка чудово знає, як працює падлюча система. Нікого не шкода. Хіба це перша чи остання невдала операція? Я тебе прошу.
Витягнувши телефон, Ярмолюк висвітив годинник на дисплеї.
– Робимо так, – промовив, розтягуючи слова, ніби думав і вирішував по ходу. – Ти проведеш нас повз засідки. Припустімо. Треба знати координати місця, до якого вийдемо. Там чекатимуть люди.
– З того боку кордону?
– Не твоє діло, – але тут же додав: – З обох. Щойно вантаж пройде, везу тебе туди, де чекає дівка. Робимо обмін.
– Це зовсім не обмін. Процедура інша.
– Може. Але буде така! – Ярмолюк підніс голос, та одразу вирівняв його. – Усе, Чотарю. Не хочеш – не треба.
– А якщо я проти? Скасуєш операцію? Дозволиш себе накрити?
– Не мене. Гаразд, утрачу вантаж. Повисне борг, та я знайду спосіб розплатитися. Повір, об мене поламають зуби навіть у Києві, якщо не вийде взяти на гарячому. Тепер, бач, не візьмуть. Думай про себе і дівулю свою. Відмовишся – знайдуть тебе на проклятій дорозі. Дівчину теж, пізніше трошки. То як, торгуємося?
ebooksa