– Люди?
– А то.
Наступної миті Вадим побачив хатинку в хащах.
Зблизька вона цілком відповідала визначенню «будинок-привид». Хтозна, коли тут жили люди, чим займалися, як давно залишили дім і для чого взагалі будували хутір у непролазному місці. Але, знаючи характер свого краю, Вадим тут же відповів на більшість питань. Зокрема про місце: тутешні мешканці раніше проторували сюди шлях, просто уже давно все заросло. Отже, без людей хутір стоїть досить давно, щонайменше років десять.
– Побудь, – зупинив Сава.
Вони пропустили вперед двох охоронців. Ті обійшли будинок із лівого боку, зникли з очей. Запанувала тиша, яку порушував писк комарів, перекриваючи інші звуки лісової ночі. Нарешті з-за рогу вигулькнув Жора з напарником, тягнучи величенький, міцно збитий ящик. Коли проходили повз Чотаря, його звиклі до темряви очі помітили – ящик оббитий залізом. За ними не забарилися двоє з бусика, пара волочила такий самий вантаж.
– Тут навіть найхитріший не придумає шукати, – пояснив Ярмолюк. – Уяви, скільки подібних вбитих хуторів по району. Не кожна нога сюди ступить.
– Ти ж казав – усе в Піщаному.
– Я? – задля переконливості Сава тицьнув себе пальцем в груди. – Слухай, чоловіче, про Піщане зі мною заговорив ти! У мене там жодного інтересу, щоб ти знав. Кого взагалі зараз гребе той колишній санаторій?
– Хіба не там, у доті…
– Який дот! Прокинься! Усе тут, Чотарю. Ти не там шукав, дійшло?
Дійшло.
Помилки треба визнавати.
Яна і Женя могли просто так крутитися біля того доту. А він так хотів розв’язати задачку швидше, що дозволив собі підігнати її під готову відповідь. Зараз Вадим Чотар був лютий на себе. Звісно, Ярмолюк не має цього помітити.
Але в такому разі…
– Якщо у Піщаному в тебе інтересів нема – чому ти взагалі до нас учепився? Ми ж, сам кажеш, поткнулися не туди. Або ти зараз крутиш…
– Забудь про дурне Піщане! – відмахнувся підполковник. – Яка мені різниця, де нишпорить мужик, який працює проти мене на моїй же території! Знати про то раніше, ви б із Шацька не виїхали. Мені по барабану, де вас перехопити.
Отже, те, що відбувається зараз, жодним чином не пов’язане з Піщаним.
Вадим навіть перестав звертати увагу на комарів. Троє, користуючись нагодою, смоктали кров з його обличчя. Одного вбив машинально, інші харчуватися не припинили.
– А дівчина?
ebooksa