Підняти вітрила!

Сонце заходило за кормою, і море здавалося кривавою ванною.

РОЗДІЛ XIV

НОВІ НЕБЕЗПЕКИ

Тридцятий день вітер дув з архіпелагу, припиняючись лише на деякий час і даючи надію мореходам, що повернеться хоч трішечки й не віятиме прямо в ніс, та після короткого перепочинку той знову брався за своє, вимушуючи всіх стискувати кулаки й лаятись.

Вони йшли зигзагами по Середземному морю, «ріжучи» вітер, як могли — одного дня йшли на зюйд-ост, наступного на зюйд-вест, але половина їхньої дороги пропадала марно, бо море дрейфувало.

Нарешті під вечір «Сперанца» обійшла мис Кріо, а на світанку вітер, затиснутий між островами, почав віяти збоку, налягаючи на правий борт. Тепер корабель Ішов уздовж західного берега острова Кріт, готуючись повернути в Егейське море.

Аднана повісила між щоглами простирадло, з-за якого виднілась тільки її голівка з мідяним волоссям, зав"язаним у вузол на голові, і вмивалася, затягнувши якусь дивну пісню ще з часів її дитинства на втраченій батьківщині, яка лежала на протилежному краю Середземного моря.

Антон слухав пісню, мов миле дитяче белькотіння, пронизане то серйозним, то сумним настроєм. Проснувся він кілька хвилин тому, але лежав нерухомо, дивлячись крізь повіки на небо, яке починало світліти, і намагався вгадати рухи дівчини. Уже місяць він спав у гамаку на палубі, віддавши каюту Аднані.

За цей місяць важкого плавання не сталося нічого особливого, але все так перемінилося! Палуба, яка, правду кажучи, завжди була чиста, зараз виблискувала, мов долівка в хаті роботящої господині. Мідь на судні щоранку натиралася так, аж сліпила очі при сонці. Екіпаж навдивовижу старанно ваксував чоботи, усі ходили тільки в чистому одязі і в напрасованих штанях, ніби готувалися на весілля.

Ієремія голився щоранку, хоч досі бритву брав у руки лише раз на тиждень. Кок по п"ять разів на день пригладжував своє ріденьке волосся, і якби хтось заглянув в ілюмінатор, то міг би захопити його зненацька, коли він крадькома видивляється в уламок дзеркала, прикріплений на полиці з каструлями.

Навіть Герасім, який дивився на все насмішкувато, іноді ловив себе на тому, що розгладжував сивіючі вуса, чого раніше за ним не водилося.

Перемінився й Мігу за цей місяць. Хоч останнім часом він і став поводитись, по-чоловічому, як бувалий моряк, зараз став сором"язливіший, аніж тоді, коли сам-один прибув у Суліну з Негріле та зі своєю чабанською сопілкою. Щодня по обіді Антон Лупан брався вчити його, але і в одного, і в другого думки були далекі від навчання. Почувши голос Аднани або зустрівшись із нею самою на палубі, хлопець червонів, мов дівиця, і ставав сам не свій.

Та найбільша переміна відбулася з Негріле. Якщо люди від соромливості або стриманості приховували свої почуття бодай про людське око, то Негріле одразу покапав, що він покорений лагідністю й ніжністю Аднани. Досі ніхто не чув такого веселого гавкоту, не бачив найнеймовірніших перекидань, ошаленілого метання по палубі, а коли дівчина, стомлена після таких пустощів, зупинялася, щоб перевести дух, або сідала замислено на бухту каната, ніхто не бачив Негріле спокійнішим і розумнішим.

Ліворуч бугшприта з"явився острів Кітіра, — отже, недалеко континент і кінець цього тривожного плавання.

Аднана висунула голову з-за простирадла, стріпнула мокрим волоссям, відкинувши його з обличчя, і глянула на людей, що почали прибирати палубу.

— Доброго, ранку! — гукала вона, даруючи кожному усмішку.

— Доброго ранку! — радо відгукувались вони.

Негріле почав бігати по палубі.

Тільки Акоп сидів, згорбившись, з червоними очима, зарослий, злякано позираючи на зв"язаних піратів, що пожали поряд. Відколи він зібрав своє майно, замкнув його у скрині й відніс назад у трюм, то вже не мав спокою.

Герасім підійшов до Антона, ледве стримуючись: