— Пане, завтра вранці, якщо вітер знову не пожартуй, ми прибудемо в Пірей. Думаю, пора вже трохи розбудити нашого купця, бо потім він вислизне в нас між мильцями.
— Безперечно, Герасіме. Зараз нам ой як потрібні гроші, адже нам треба обнишпорити архіпелаг і східну чистину Середземномор"я, скрізь, де пірати мали свої кубла. Ми дійдемо до Александрії, до Порт-Саїда, якщо і роба буде. Я не можу залишити П"єра Баяна в біді, знаючи, що він живий.
— Ваша правда, пане! У мене в самого душа була б не на місці, якби ми не виконали до кінця обов"язок.
— А як люди думають?
— Так само. Я певен, вони підуть за вами будь-куди.
— Ну, то нам бракує тільки грошей. Хто з нас торгуватиметься?
— Дозвольте мені, бо в вас занадто м"яке серце.
— Гаразд, але спершу пришли-но його сюди, я хочу з ним поговорити.
Вірменин підійшов, хитаючись.
— Сідай, ефенді Акопе! — запропонував Антон, показуючи на бухту каната. — Скажи, будь ласка, чому ти вибрав морську дорогу в Афіни?
— Караванами по суші дуже довго й небезпечно.
— Але ж, як сам бачиш, і на морі не все спокійно!
— Хто б міг подумати, що пірати поласяться на такий корабель!
— І не поласились би, будь певен! Вони ув"язалися за нами тільки через тебе. А ми втратили сорок днів, а це все гроші, я вже не кажу, що ми наражали власне життя на небезпеку, дехто міг би загинути, захищаючи твоє багатство. Тож зараз іди й поговори із стерновим про оплату.
Акоп перелякано глипнув на Герасіма і швидко заговорив:
— Ефенді капітане, я розплачуся з вами, як належить.
— Саме про це й поговорите з стерновим.
— Навіщо мені говорити з ним, коли ми можемо порозумітися з вами, як люди! Я дам вам половину з того, що маю при собі.
Стерновий усміхнувся у вуса, приховуючи хитринку, не спокушаючись щедрістю мандрівця.
— Половина — то забагато! — сказав він з такою стриманістю, якої від нього не сподівався ніхто, — Я думав просити тільки чверть, але оскільки ти такий щедрий, то зупинимось на третині.