Його вмостили на сидіння, немов стару копичку сіна, наділи йому на голову капелюх, наче новий дах на стару будівлю, і звернулися до його зморшкуватого обличчя.
— Дідусю, присядь. Дідусю, ти
— Тут, — його сухі губи сіпнулися й присвиснули. — І страждаю від
— Ні! Це брехня! Ми нічого не зробили! — скрикнули голоси спочатку з одного куточка його рота, потім з іншого. — Годі!
— Тихо! — Батько схопив древнє підборіддя і потряс, щоб кісточки всередині стали на місце. — На захід від жовтня є містечко Соджорн, штат Міссурі — не так уже й далеко. У нас там рідня. Дядьки, тітки, з дітьми і без. Оскільки розум Сесі може подорожувати всього за кілька миль, саме ти повинен перевезти наших буйних кузенів далі та розсортувати їх серед плоті й розуму Сім’ї.
— Якщо розсортувати дурнів не вдасться, — додав він, — верніть їх живими.
— До побачення! — донеслися чотири голоси з давнього дідуха.
— До побачення, Дідусю, Пітере, Вільяме, Філіпе, Джеку!
— Не забувайте мене! — скрикнула молода жінка.
— Сесі! — хором озвалися всі. — Прощай!
Поїзд мчав на захід від жовтня.
Потяг долав довгий поворот. Нільський Прабатько схилився і заскрипів.
— Ну ось, — прошепотів Пітер, — приїхали.
— Так, — Вільям продовжував. — Ось ми і приїхали.
Паротяг засвистів.
— Певно, втомився, — припустив Джек.
— Як тут душно, — відмітив Філій.
— Цього слід було очікувати! Прабатькові чотири тисячі років, вірно, Старий? Твій череп — це могила.
— Годі! — Старий стукнув себе по лобі. У його голові ніби затріпотіли крильцями перелякані птахи. — Годі!