Вона дивиться на мене якось дивно. Наче загублена дитина. Що, Бартон, правда очі коле?
— Я думала… оскільки я винна, що таке з тобою трапилось, я зможу захистити тебе тут…
— Краще б ти не думала. Я негайно їду звідси — і забудь про моє існування. Як ти своєму чоловікові оцей розгардіяш поясниш?
— Усім нам треба сісти за стіл мирних переговорів.
Він зайшов тихо і чув усе, що ми говорили. Сиве волосся, сліпучо-блакитні очі, гострі й холодні. Цей чоловік знає ціну і життю, і смерті. І не вагатиметься.
— Нема про що говорити.
— Міс Величко, вам ніхто ніколи не казав, що ви нестерпна?
— Я це чую від народження, але намагаюся стати ще нестерпнішою.
—І це вам вдається, повірте. Гаразд. Зараз тут приберуть, за годину ми звідси тікаємо.
Я не хочу слухати їхніх розмов. Я хочу змити з себе чужу кров. Я хочу побачити Еріка — востаннє. І мені треба порозумітися з Едом і Луїсом. Вони вгамують мій біль, я знаю. А там — подивимось, Монтоя, хто кого.
—Іди сюди, приєднуйся. — Ед уже під душем. — 3
— Припини.
— Чому? Бо ти закохалася? Таж це безнадійно.
— Що б я робила, якби ти мені про це не сказав? Гадаєш, я не знаю?
— То ти через це тікала? Від усіх нас і від нього?
— А що, мала вибір?
—Іди до мене.
Він обіймає мене, мені так тепло й затишно з ним. Може, колись мені минеться Ерік, і ми зможемо почати щось нове…
— Можемо почати просто зараз. Знаєш, клин клином вибивають. Я люблю тебе, Торі. І нікого дорожчого в мене не буде, це я чітко зрозумів. Ще тоді, коли ти помирала в Ла-Пас. Я помирав разом із тобою. Торі, обіцяй мені…
— Що?
ebooksa