— Що вийдеш за мене.
— Вийду. Ось зараз.
— Ловлю на слові.
Мені вже трохи легше, правда. Наче вода змила з мене напругу останніх десяти днів, змила мій розпач — учорашній і сьогоднішній. Мені добре з Едом.
— Час забиратися звідси.
Я збираю в сумку речі, що їх купував для мене Ерік. Я хочу побачити його. Просто побачити — востаннє.
— Торі, можна до вас?
Я беру на руки чорного кота. Він такий м"який і приємний — і такий небезпечний. Я заберу його з собою, і нехай Бартон говорить, що хоче.
— Еріку, як ви почуваєтесь?
— Я прийшов подякувати вам.
— Це через мене маєте неприємності.
— Ні.
Він так близько. Є в ньому щось таке шляхетне, що я почуваюся дикункою. І між нами прірва, якої не здолати, та йому й не треба долати її. Це я збудувала собі замок на піску.
— Еріку, ви…
— Нічого не кажіть, — він бере мою долоню в руки. — І повертайтеся — разом із Керстін і тими двома своїми друзями. Я так розумію, ви ще вагаєтесь? Ед підходить вам, повірте моєму досвідові. Мабуть, на правах родича я вже можу вам це сказати?
Він тримає мою долоню… але ні, то моє серце впало йому до рук. Не треба мені цього — ще й цього! Ерік. Я кохаю його, зовсім не знаючи.
—Іноді ми шукаємо десь далеко речі, які вже маємо й так.
— Що ви маєте на увазі?
— Торі, я не сліпий. Я достатньо пожив на світі, знав багатьох жінок. Повірте, я помітив одразу і це засмутило мене. Ви з тих жінок, для яких кохання може стати прокляттям чи благословенням. Середини для вас немає. І Керстін така. Я помітив, я звик багато що помічати — роки самотності навчили мене. І я не хочу, аби ви мучили себе.
— Нічого не кажіть. Не треба. Усе, що ви можете сказати, я знаю й так. Я не збиралася завдавати вам клопоту, ви мене ніколи більше не побачите. Я жодного разу не нагадаю про себе ні вам, ні місіс Гамільтон.
ebooksa