Дух джунглів

— Ти повелася з ним просто огидно.

— Приємні спогади. У вас із Еріком такі милі дітлахи. Тітка Роза просто розтала, як бурулька на сонці, а потім пиляла мене годину — їй теж хочеться мати онуків.

— А тобі не здається, що вона має рацію? Ви з Едом гарна пара, і…

— Не твоє собаче діло, Бартон!

— Ну от, знову. Я ж нічого поганого не мала на увазі, чого ти сказилась? Господи, як із тобою важко! Ну що я такого сказала?

— Нічого. Не лізь не у свою справу.

— Торі, послухай…

Та я не чую її. Вона мені говорить такі речі! Вона — та, кого кохає Ерік!.. Їй легко радити, бо її кохає найкращий у світі чоловік. Вона щаслива, попри всі свої болі, страхи й розлуки; вона щаслива, бо на неї чекає Ерік. Він думає про неї, непокоїться, шаленіє — і кохає; і вона знає це. Вона не сміє нічого радити мені, бо вона не знає, як це воно, коли… Ні, не хочу про це говорити!

У будинку тиша. Я йду в душ, вода обіймає мене, пестить і змиває мікробів. На корзині з білизною лежить чорний кіт — він уважно дивиться на мене своїми оранжевими очима, і мені страшенно хочеться поцілувати його круглу шовкову мордочку.

— Величко, вилазь негайно. Мені теж треба в душ.

— Почекаєш, Бартон. Я щойно зайшла.

Просто комуналка якась, а не будинок.

Вона штовхає мене в спину і стає поряд. Чорт, груди в неї дуже гарні. І все інше.

— Величко, тобі ніхто не казав, що іноді треба їсти? Хоч раз на тиждень?

— Відчепись.

— Ти така виснажена, що страшно дивитись.

— Це тебе не стосується. Чого причепилась? Наче тобі не все одно. Чи ти гадаєш, я не розумію, що все це брехня?

Тобі щось треба від мене, тому ти розігруєш приязнь, але я знаю, що краще за все для тебе було б, якби я загинула в джунглях. Або вчора — від кулі.

— Невже? То чому ж я не вбила тебе, коли могла?

— Тому що ти зрозуміла: я хочу цього. А ти ніяк не могла зробити мені послуги. Та де там тобі! Від тебе самі неприємності.