Дух джунглів

— Ти просто божевільна! Забирайся з моєї ванної, бо я тебе зараз приб"ю!

— Нічого в тебе не вийде. Ти вже намагалася.

Вона б"є мене навідліг, я падаю і підбиваю їй ноги. Слизько, вона валиться просто на мене, ми сплітаємося клубком; зараз я осідлаю її і трохи зіпсую їй личко, а синці в неї сходять звичайним порядком. Її рука обхоплює мою шию — ні, красуне, ми так не домовлялися! Я відважую їй ляпаса, бо вона вчепилась у моє волосся. Гей, ледарю, ти де? Спати ліг? Та я й без кота натовчу їй пику.

— Дівчатка намагаються порозумітися.

Ми підскакуємо, як опечені. У дверях стоїть азіатка Міцуко. Очі її іронічно блищать. У цих вузькооких відьом від народження єхидна міна.

— Негайно припиніть шарварок. Соромно дивитись.

Під оком у Керстін уже набрякає здоровенний синець, у мене ниють ребра й подряпана щока. Ми сидимо на підлозі ванної голі-голісінькі й дивимось одна на одну, як євангелістський проповідник на фалоімітатор. Мені стає смішно. Господи, і кумедний, мабуть, вигляд маємо!

Керстін теж регоче. У неї гарний сміх. Людину видно по тому, як вона сміється. Дехто хихоче порціями, наче шкодує сміху, — то люди, на яких не можна покластися. Дехто ще… Яка різниця. У нас із Керстін сміх однаковий, тільки голос у неї дзвінкіший. Вона регоче, відкинувши голову назад, мокре волосся впало їй на обличчя.

— Величко, ти була неперевершена! Господи, яка дурість!

— Устань з моєї ноги, Бартон, бо ти важиш центнер.

— Та забери свої кістки, бо геть мене поколола, аж синці будуть.

— Синці в тебе й так будуть.

Ми вдягаємося в чисте та кидаємо брудний одяг на підлогу. Жодній з нас не спадає на думку потурбувати кота, котрий розлігся на корзині і спостерігає за подіями з філософською міною. Я сідаю біля нього навпочіпки й цілую його чорну шовкову пичку — просто між оксамитових вушок. Він лапою знехотя торкається моєї щоки. Чорт забирай, він мені подобається.

— Яка ідилія!

— Тобі заздрісно, то так і скажи.

— Ще б пак!

Я йду до кімнати. Мені треба трохи полежати й подумати. Щось я пропустила, та що? Я мушу зрозуміти.

— Що там у вас трапилось?

Дві пари очей — блакитні й чорні — запитально вивчають мене. Чорт, невже все було чути?

— Ви так галасували, що ми вже хотіли йти розбороняти вас. — Луїс торкається подряпин на моєму обличчі. — Та Ед сказав, що ви там голі, то ми не пішли: хтозна, як би Керстін відреагувала на наше вторгнення в такий інтимний момент. Коли нагодилася ця мила пані, ми були страшенно раді. Чого ви побилися? Я маю на увазі, на цей раз?