Код Катаріни

Теленькнув телефон. Повідомлення від Гаммера.

«На думку спадає лише одне. Вона звинувачувала себе в загибелі Надії Кроґ».

Вістінґ стер смс-ку, і дисплей став чорним, щойно він дочитав повідомлення. Гаммер озвучив його ж думки. За останню годину Вістінґ сформулював гіпотезу, що Мартін Гауґен і Катаріна удвох викрали Надію, але згодом щось пішло не так. Нечисте сумління гризло Катаріну, доки вона не витримала напруги. Жінка вирішила прийти в поліцію із зізнанням, готова була сісти в тюрму й відбути покарання за скоєне. Очевидно, вона мала намір схилити до такого ж рішення і Мартіна. А тут уже з’являвся мотив. Єдиний шанс уникнути викриття — позбутися Катаріни. Однак ця теорія дуже кульгала. Мартін мав неспростовне алібі. Вістінґ уже безліч разів, і так, і сяк, обдумував його, однак факт залишався фактом: на момент зникнення Катаріни Мартін Гауґен перебував на дорожньому будівельному майданчику, за вісім годин їзди від дому.

— Погані новини? — урвав мовчанку Мартін.

Вістінґ глянув на телефон.

— Пусте! Принаймні нічого такого, що я міг би вирішити оце зараз.

Він нахилився до лобового скла й глянув догори. Над ними майже від краю до краю простиралося блакитне небо з поодинокими хмаринками.

— Хоч з погодою пощастило!

— Увечері буде вже запізно ставити невід, — завважив Мартін. — Могли б спробувати порибалити з острогою. Маю дві в хатинці.

Вістінґ ще ніколи не рибалив з острогою, але знав, що на таке полювання виходять поночі в човні з потужним ліхтарем на носі, тихо гребуть веслами в пітьмі на відмілинах, де зазвичай нереститься риба, а тоді б’ють острогою паралізовану яскравим світлом рибину. Метод виявився настільки ефективним, що на нього наклали заборону.

— Хіба це дозволено? — здивувався Вістінґ.

— А ти що, рибнагляд? — усміхнувся Мартін. — Дві рибки на вечерю нікому не нашкодять. А спробувати дуже цікаво. Я рибалив на острогу від малечку.

Вістінґ засміявся і погодився. Мартін урвав рибацьку тему, показуючи на дорожній вказівник.

— Це Катаріна його тут поставила, — промовив він.

Вістінґ встиг прочитати. Там було написано «Порш-ґрюнд» і стрілка — наступний з’їзд праворуч.

— Досі стоїть, — усміхнувся Мартін. — Щоразу, побачивши його, сміюся. Катаріна погано знала правопис. Мало б бути «Порсґрюнн». У майстерні, де виготовляють такі таблички, працював один швед, і він теж не помітив помилки. Коли ж помилку таки виявили, обоє вперто наполягли на своєму, що так і повинно бути, бо ж написано на всіх унітазах «Поршґюндська порцелянова фабрика»! Таблички так і не поміняли, стоїть тут вже понад двадцять п’ять років.

Вістінґ безліч разів проїжджав цим відтинком дороги. Він відразу помітив помилку, але якось ніколи не акцентував на ній уваги. «Поршґрюнд» — давнє написання назви міста.

Мартін Гауґен, як і радив вказівник, звернув з Е18.

— Зробимо якісь закупи? — показав він на маленьку криничку «Меню» при дорозі.

Вістінґ кивнув.