Мартін ковтнув пива. Банка спорожніла, і він зіжмакав її в долоні.
— Трохи якесь дивне враження, — промовив він. — Наштовхує на думки про Катаріну.
Мартін підвівся і, показуючи на Вістінґову бляшанку, запитав:
— Хочеш іще?
— Так, дякую.
Мартін перейшов кухню, вийшов на ґанок. Світло гасової ліхтарні затріпотіло на протязі, коли він відчиняв двері. Потім Мартін доклав ще кілька цурпалків у грубку. Вістінґ допив рештки пива і взяв нову банку, яку Мартін, сідаючи, шурхнув йому по столу.
Вістінґа охопило величезне бажання, щоб оце, що відбувалося тут, було чимось зовсім іншим: двоє чоловіків у глушині, сидять у хатинці, попивають пиво й неспішно точать ляси про всяке й різне.
— Мені завжди хотілося, щоб одного дня я зумів розповісти тобі, що сталося з Катаріною, — промовив він. — Але ми навіть підозрюваного не зуміли знайти. Ані мотиву, за що їй можна було б бажати зла. Та я вірю словам слідчого, який вчора виступав у програмі про Надію Кроґ на телебаченні. Хтось таки знає, що трапилося…
Пиво зашумувало через верх, коли він зірвав покришку.
— Розслідування вбивства — це не лише пошук злочинця, це ще й полювання за обставинами, які призвели до вбивства.
Вістінґ приклав банку до рота, даючи можливість Мартінові щось відповісти.
— Ти замислювався про причини? — запитав він, коли Мартін так і не озвався. — Хто міг би її викрасти?
Вістінґ вже наважився на майже пряме запитання. Такої ледь не інтимності в розмові годі було й сподіватися десять чи п’ятнадцять років тому, але регулярні зустрічі звели їх ближче, і у відвертих, ба викличних, запитаннях уже не вчувалося нічого дивного.
— Я не хочу про це думати, — відповів Мартін. — На світі стільки божевільних. Людей, які чинять насильство й убивають, а потім позбавляються тіла. Як ота Печерна людина[3] кілька років тому. Скількох людей він викрав і вбив?
Вістінґ кивнув. Сексуальний мотив був найімовірніший. Про Печерну людину вони з Мартіном не раз дискутували. Серійний убивця, якого розшукували в США. Але він не міг опинитися в Норвегії до 1990 року, тож ніяк не міг мати й причетності до зникнення Катаріни.
— Я подумав про іншу можливість, — сказав Вістінґ.
— Яку?
Вістінґ на мить замнувся, перш ніж відповісти. Він хотів підвести розмову до того, що Катаріна готувалася до якогось зізнання у поліції і збиралася до в’язниці.
— Помста, — мовив він, мимохідь укладаючи подумки план подальшої розмови.
Чоловіки знову замовкли. Вістінґ мовби давав Мартінові час посмакувати це слово.
ebooksa