Мартін розгойдав у склянці напій і знову понюхав.
— Я пообіцяв йому, що перший келих вип’ю за неї, — Вістінґ підняв догори склянку так, що бачив крізь неї обличчя Мартіна — брунатне й перекривлене.
Мартін цоркнувся з ним, і вони відпили по кілька крапель коштовного напою.
Вістінґові стало цікаво, купив Стіллер коньяк за власні гроші чи це Кріпос перерахував зі свого бюджету. Хай там як, але він здивувався самому собі, як просто було сфабрикувати брехню про походження пляшки — сконструював історію, провівши паралель з історією Надії Кроґ.
Вістінґ і, справді, був у команді поліцейських, які піднімали тіло Гільде Янсен з дна старої криниці. Батько дівчини був глибоко вдячний і подарував Вістінґові коштовний… букет квітів. Придумати брехню легше, коли в ній є елементи правди.
Кава настоялася. Коли Вістінґ розливав її, у горнятка потрапило й трохи кавової гущі.
— Було там щось і про матір? — запитав Мартін, не підводячи голови від горнятка.
Вістінґ відставив кавник.
— Ти про що?
— Ну, у статті Ліне. Вона щось написала про матір Надії Кроґ? Бо ж матері найважче…
Мартін глянув йому в вічі й згадав про давнє газетне інтерв’ю, яке Мартін зберіг, щоб сплагіатити її почуття. Щось у її словах, певно, сильно його вразило.
— Ні, — похитав головою Вістінґ. — Не думаю, що мати хоч раз погодилася на інтерв’ю, — додав він, сподіваючись спровокувати Мартіна на заперечення.
Мартін насолоджувався кавою.
— Ліне розповідала, що батько Надії досі зберігає подарунок для доньки, навіть не розпаковував його, — продовжив Вістінґ, не дочекавшись ніякої реакції від Мартіна. — Подарунок купила Надіїна бабуся у Парижі. Він призначався внучці на день народження, але потім Надія пропала. Бабуся залишила його нерозгорненим, сподіваючись вручити внучці, коли та повернеться. Літня жінка померла того року, коли Надії мало б виповнитися двадцять сім років. Подарунок досі на неї чекає.
Мартін відставив склянку з коньяком, потягнувся до горнятка з кавою.
— Ліне про це написала? — запитав він.
— Це — частини історії про Надію.
— А що в пакунку?
Вістінґ вийняв з пакетика на столі шматочок шоколаду.
— Ніхто не знає. Коробочка стала своєрідним символом усієї справи. Відповідь — всередині, ретельно схована.
ebooksa