Скрипнули вхідні двері. Амалія перестала гратися брязкальцем, завмерла, прислухаючись.
— Привіт! — гукнула з коридору Ліне.
— Ми у вітальні, — відгукнувся Вістінґ.
Він відклав планшет й опустив малу на підлогу. Амалія стояла нетвердо, треба було підтримувати її за ручки, доки до вітальні не зайшла мама.
Ліне підхопила малу. Амалія голосно засміялася від утіхи.
— У вас все добре? — поцікавилася Ліне.
— Так, вона щойно прокинулася, — відповів Вістінґ, киваючи на імпровізоване ліжечко на одному краю канапи.
— Де Тумас?
— Десь на каві з Йонні та Ролфом, — відповів Вістінґ, і, згадавши, що теж хотів кави, рушив з порожнім горнятком на кухню.
— А в тебе як справи? — запитав доньку.
— Добре! — Ліне пішла за ним на кухню. — Вони хочуть, щоб я писала про давню, нерозкриту справу з викраденням.
Вістінґ обернувся до неї.
— Про яку справу?
— Викрадення Надії Кроґ у Порсґрюнні 1987 року. Чув про таку?
Вістінґ поставив горня під краник кавоварки.
— Пригадую… Навіщо їм тепер про це писати? — запитав він, не обертаючись.
— Відновлюють розслідування. Я маю писати серію статей паралельно з ходом слідства.
Вістінґ вдавав, ніби порається біля кавоварки. Десь усередині заворушилося неприємне передчуття.
— Звідки твої колеги довідалися про відновлення справи? — запитав через плече.
— Це спільний проект з Кріпосом, — пояснила Ліне. — їхня ініціатива.
ebooksa