— Мені доводиться їй брехати. Ухилятися від її запитань. Рано чи пізно, вона збагне, що я весь час розслідував справу, про яку вона пише, і не признався.
— І це для тебе проблема? — перепитав Стіллер, але часу на відповідь не дав. — Ліне — професіонал, вона зрозуміє.
Вістінґ усвідомлював, що Стіллер має рацію. Вони з Ліне вже не раз стикалися з подібним конфліктом інтересів і нормально з нього виходили.
— Перша публікація з’явиться у п’ятницю, — розповідав Стіллер. — На той момент ви з Гауґеном саме прямуватимете до літнього будиночка. Подбай, щоб ви завернули на бензозаправку й купили свіжий номер «ВҐ». Буде про що поговорити дорогою.
Адріан Стіллер усміхнувся, явно потішений своєю ідеєю. Він підвівся зі стільця.
— То, може, підемо й подивимося, що вони там накопали за вихідні?
Вістінґ кивнув і теж встав. Дорогою до таємної кімнати вони ще завернули по Нільса Гаммера.
— Спершу ми відстежували телефонні розмови, — сказав Гаммер, коли вони замкнули за собою двері. — Дзвінків було мало.
На моніторі з’явився короткий список телефонних номерів, посортованих за датами і годинами, окремо вхідні й вихідні дзвінки. Система ідентифікувала їх автоматично.
У п’ятницю ввечері Мартін телефонував у піцерію. За годину йому подзвонили з фірми, яка продавала телефони. Включення тривало заледве п’ять секунд. У суботу зранку Мартін зателефонував на номер телефону, зареєстрованого на Евена Вомма в Хілебюґди.
— Увімкни, — попросив Вістінґ.
Гаммер натиснув кілька клавіш. У динаміках засвистіло, почулися гудки, відповів чоловік.
Мартін Гауґен назвав своє ім’я і додав:
Пауза.
ebooksa