Ліне сіла до столу, почала вдягати Амалію.
— Знаєш такого слідчого з Кріпоса, Адріана Стіллера? — вела вона далі. — Він був присутній на нашій нараді.
Вістінґові здалося, що рум’янець поповз йому по обличчі. Він далі стояв спиною до доньки.
— Я знаю, хто це, — промовив він і перевів розмову про інше. — І ти погодилася?
— Не могла відмовити. Мені таке дуже подобається. Ми ще й подкаст даватимемо.
Вістінґ усю увагу зосередив на горнятку з кавою. Новина роздратувала його, але він намагався опанувати себе. Так, Адріан Стіллер казав, що вони піднімуть тему викрадення Надії Кроґ у медіа, але навіть не затнувся про участь у цьому його доньки. Стіллер точно мав знати, хто така Ліне, але, можливо, не знав, що саме її редакція обере для роботи з розслідуванням справи.
— У нашій родині були Стіллери, — озвалася Ліне. — Може, ми родичі?
Вістінґ не був певний, що достатньо контролює свій голос і вираз обличчя, тож зосередився на великому ковтку кави.
— Ніколи про таких не чув. Це по маминій лінії?
Ліне одягнула на голову донечці шапку.
— Не пам’ятаю, — відповіла вона, зав’язуючи шапочку під підборіддям. — Вони, мабуть, ще й до «справи Катаріни» повернуться?
Вінстінґ не почув запитання, поринувши у свої думки.
— Хто?
— Група «Cold cases». Я кажу, що впоравшись з викраденням Надії, можливо, візьмуться і за «Катаріну».
— Можливо, — кивнув Вістінґ.
Він вже хотів було щось сказати, але стримався. Стояв і дивився услід доньці та внучці.
25
У понеділок вранці, коли Вістінґ прокинувся, у телефоні на нього чекало повідомлення. Від Адріана Стіллера. Він послав його о 02.23, але Вістінґ тоді вже міцно спав. Смс-кою Адріан всього лиш повідомляв, що робочий день хоче почати у Кріпосі, а в Ларвік прибуде на ланч. Вістінґові таке підходило. Головний інспектор округу дав усім зрозуміти: хоч слідство щодо Мартіна Гауґена найпріоритетніше, однак він має ще й інші обов’язки. Нільс Гаммер виконував функції його заступника, але й він мав купу роботи в лабораторії комунікаційного контролю.
Коли Вістінґ виїжджав з дому, розпогодилося, проте підсохнути не встигло. Темні важкі хмари обіцяли новий дощ.
Вихідні минули спокійно, тож рутинні ранішні понеділкові справи залагодилися швидко, ще до десятої. Ще одну годину Вістінґ витратив на роботу над своїми заувагами до аналізу наслідків від злиття поліційних округів. Він відчував, що пише про очевидне — нічого оригінального. Ясно, мов день, що об’єднані поліцейські округи матимуть більше компетентних фахівців, ліпші можливості для розвитку, здобуття знань і набуття досвіду. Та в глибині душі Вістінґ опирався всіляким змінам. Йому подобалися маленькі місцеві відділки, у яких знали про всіх і все навколо, та водночас він розумів, щоб об’єднані сили сприятимуть більшій дієздатності поліції і матимуть достатньо ресурсу, щоб братися за по-справжньому серйозні справи.
ebooksa