Код Катаріни

— То й добре. Ключа від шлагбаума не поміняв?

— Два роки чи вже три тому розбили замок. Хтось розколов його на друзки. Певно, злодії. Але ж я посилав тобі ключа, хіба ні?

— Так-так, посилав, — запевнив Мартін. — Хотів лише пересвідчитися, чи за той час нічого знову не сталося.

— Не знаю… Якщо хтось і поламав замок, то шлагбаум відкритий. Які проблеми!

— Чудово! Риба ловиться?

— Як завжди.

Чоловіки ще обмінялися кількома ввічливими фразами й закінчили розмову.

— Брехня! — вигукнув Адріан, обертаючись до Вістінґа. — Я сам чув, як він розказував, що їздив у будиночок, ремонтував дах. Якщо в нього не десять будиночків, то він тобі збрехав!

— Лише один.

— То чому збрехав?

Гаммер обернувся.

— Чесно кажучи, щось я ніяк не вловлюю зв’язку ні з викраденням Надії, ані зі зникненням Катаріни, — сказав він. — Гауґен же не знає про відновлення слідства.

— Але таки щось відбувається, про що він воліє мовчати або приховувати за брехнею, — промовив Вістінґ.

Гаммер знову повернувся до монітора.

Залишалися записи ще двох розмов. Телефонувала Кірстен Сулюм з Порсґрюнна. Мартін Гауґен взяв слухавку, відрекомендувався.

— Привіт, Мартіне, — сказав голос на іншому кінці. — Це — тітка Кірстен.

— Привіт!

— Як в тебе справи?

— Добре.

Після кількох буденних фраз Кірстен Сулюм перейшла до справи.