Код Катаріни

Адріан Стіллер приїхав кілька хвилин по одинадцятій. Хтозна скільки він стояв на порозі кабінету, доки Вістінґ, урешті, його завважив.

— Читали звіти «КК»? — запитав він, підвівши очі до стелі, натякаючи на таємну кімнату вище поверхом.

— Чекали на тебе.

— Чудово! Я вже є! Ходімо?

— Зачекай! Нам з тобою треба спершу обговорити один момент. Сідай!

Адріан Стіллер підсунув собі стілець для відвідувачів.

— Зачини двері, — попросив Вістінґ.

Стіллер зачинив і сів.

— Йтиметься про твою доньку? — першим почав Стіллер.

Вістінґ глянув на колегу, вражений його прямолінійністю.

— Чув, ви зустрічалися в суботу.

Стіллер кивнув і відразу насторожився:

— Ти щось казав їй про взаємозв’язок зі «справою Катаріни»?

— Звісно, ні.

— Інформація про відбитки пальців теж конфіденційна, — вів далі Стіллер, так ніби Вістінґ і сам того не знав. — В усьому іншому «ВГ» матиме повний доступ до матеріалів «справи Кроґ». Редакція вирішила публікувати серію статей.

— Про це я вже чув.

— Розумна дівчина, до речі, — кивнув Стіллер. — Я радий, що редакція обрала для цієї роботи саме її. Читав її публікації… Дуже добрі!

— Не боїшся проблем? У якийсь момент Ліне довідається про підозри супроти Мартіна Гауґена.

— Все узгоджено з прокурором. Він не вбачає у цьому проблеми. А ти бачиш проблему для себе?

Вістінґ задумався.