Стіллер вилаявся, стискаючи кулаки.
— Оце те, що й треба довести! — вигукнув він і знову вилаявся.
Вістінґ звик не робити моментальних й однозначних висновків.
— Це може ще й нічого не означати, — промовив він.
— Нічого не означати?! — обурився Стіллер. — Фацет хоче довідатися, як розкладається труп! Мабуть, знайшов не одну відповідь на свій запит, — він тицьнув пальцем на монітор.
— Він розпитував мене про це саме, коли я був у нього в п’ятницю, — пояснив свою позицію Вістінґ. — Його мучить питання, чи залишилося хоч щось, по чому можна впізнати Катаріну через стільки років, якщо її, звісно, знайдуть.
— Ясно, що його це цікавить! Закопав, а тепер думає, чи є йому чого ще досі боятися, якщо її знайдуть, — не вгавав Стіллер.
— Не забувай, що Мартін має алібі, — втрутився Гаммер.
— Але не у випадку з Надією Кроґ, — відмахнувся від нього Стіллер і обернувся до Вістінґа. — В якому контексті це було сказано?
Вістінґ подумки прокрутив у голові ситуацію.
— Запитав, чи ми з’ясували, кому належало тіло жінки, знайдене в прибережній смузі в Сьорланні. Це наштовхнуло його на думку про можливий нинішній вигляд Катаріниного тіла, якщо вона таки загинула двадцять чотири роки тому.
— Гаразд, — змахнув рукою Стіллер. — Ви говорили про трупи до згоди поїхати в літній будиночок чи після?
— Після, — Вістінґ збагнув, куди хилить Стіллер. — Гадаєш Надія Кроґ похована десь там, неподалік літнього будиночка?
— Те, що відбувається в наших головах — безперервна серія ланцюгових реакцій, — замислено промовив Стіллер. — Одна думка породжує іншу. Очевидно, Мартінові не сподобалося, що ти поїдеш до нього в гості й копатимеш там хробаків.
— У будь-якому разі, ми почепимо йому трекер і відстежуватимемо всі його пересування, — сказав Гаммер. — Якщо він боїться, що Надію можуть упізнати, то вихід є лише один: відкопати її.
26
На вулиці зупинилося авто. Маленьке чорне «ауді». Даніель Леанґер нахилився над кермом, розглядаючи в лобове скло будинок навпроти. Ліне помахала йому рукою з кухонного вікна, даючи зрозуміти, що він правильно розшукав адресу і що вона вже готова.
— Мала щойно заснула, — сказала Ліне до Тумаса й показала йому пляшечку з кашкою.
Ліне сподівалася, що донечку припильнує Софі. Сусідка ніде не працювала й теж мала доньку, всього лиш на кілька місяців старшу за Амалію. Але Софі довелося їхати в Осло, до адвоката, який уже тривалий час намагався розділити майно між нею та її колишнім чоловіком. Тож нянькою призначили Тумаса.
— Доки вона спатиме? — поцікавився Тумас.
ebooksa