— Доки прокинеться, — усміхнулася Ліне. — Годину. Може, півтори.
Тумас не мав досвіду обходження з маленькими дітьми, але напередодні навчився годувати малу й міняти їй підгузки. Якщо йому під силу пілотувати гелікоптер, то мусить зуміти порадити собі кілька годин з племінничкою.
— Зателефонуй мені, якби щось не так, — сказала Ліне на прощання й шаснула за двері.
— Ознайомилася зі справою? — запитав Даніель, коли вона сіла на пасажирське сидіння.
— Так, але мені багато чого треба ще з’ясувати, наприклад, про жінку, до якої ми їдемо, яка влаштувала вечірку…
Даніель не дав Ліне договорити.
— Зажди! — він показав рукою на записувальний пристрій. — Про це ми говоритимемо, коли ввімкнемо диктофон.
— Але я вважаю, що не все годиться для радіо, — запротестувала Ліне.
— Ми потім зредагуємо, звичайно, — заспокоїв її Даніель, звертаючи на головну дорогу. — Я просто хочу, щоб усе відбувалося максимально автентично.
Замість обговорювати подробиці справи і своє ставлення до них, Ліне з Даніелем розмовляли про сценарії окремих епізодів, про що йтиметься у статтях.
Вони вже домовилися про три інтерв’ю. Перше — з Лів Гове, однокласницею Надії Кроґ, у якої відбувалася вечірка, коли зникла Надія. Друге — з керівником Червоного Хреста, який брав участь у пошуковій операції. І третє — з Кетілем Нюстрандом, поліцейським, який надзирав за місцем, де залишили гроші для викупу.
— Поліцейський не зміг сьогодні зустрітися з нами, — повідомив Даніель. — Візьмеш його пізніше, десь на тижні. Зате я маю домовленість з Сірою пантерою.
— Сірою пантерою? — перепитала Ліне, відразу згадавши підпис у листах викрадачів.
— Так, зі старійшиною товариства, Відаром Арнтценом. Він живе в Шіені. Доведеться зробити невеличкий гак…
Ліне добре пам’ятала його з матеріалів справи. Ніде не згадувалося відкритим текстом, що викрадачі підписувалися «сірими пантерами». Поліція перевірила і саму організацію — Товариство пенсіонерів, і її керівника, однак лише тому, що не було більше за що вхопитися, крім цієї соломинки.
— Це могло б стати заголовком другого епізоду, в якому ми розкриємо текст листів викрадачів, — вів далі Даніель. — «Сірі пантери».
Ліне з ним погодилася. Добра ідея! Не як вступ до самої суті справи, а більше як курйоз та ілюстрація того, яку грандіозну роботу вела поліція.
— Скільки ж йому тепер, якщо він вже тоді був старійшиною? — здивувалася Ліне.
— Дев’яносто три, якщо я не помиляюся. Як він сказав, поліція вперше в його житті постукала тоді йому в двері.
— Ми повинні простежити шлях листів до батьків, — запалилася Ліне. — Викрадачі ж вирізали адресу Кроґів з телефонного каталогу!