Ліне подякувала за розмову, яка майже нічого їй не дала, хіба враження, що Томмі Плейм волів би дистанціюватися від Леннарта Клаусена та минулого. Можливо, нещасний випадок на мотоциклі й був надто травматичним спомином, але згадати про нього було б цілком природно.
Ліне вийшла на вулицю й задерла голову на вікна третього поверху. Їй здалося, біля одного з вікон вона бачила постать, яка дивилась униз, на неї.
27
Під вікном офісу Ульфа Ланде проїхав потяг. Від часу зникнення Симона Мейєра він змінив місце роботи. Місцевий відділок закрили, тепер він мав кабінет на третьому поверсі великого будинку поліційної управи.
— Ви пишете для «ВҐ»? — запитав він.
— Колись там працювала, — відповіла Ліне. — Тепер — фрілансер, але й далі пишу для них.
— Кілька років тому «справою Єршьо» цікавилася інша журналістка.
Ліне вийняла блокнот і диктофон.
— А хто, пригадуєте?
— Вона писала для «Ґоліафа», шкода, імені не пам’ятаю.
Журнал «Ґоліаф» припинив своє існування, але розшукати журналістку нескладно. Можливо, вони навіть могли б працювати удвох, бо ж та журналістка їй не конкурентка.
— Коли це було? — запитала Ліне.
— Тоді я ще працював у відділку, — відповів Ланде. — Десь п’ять-шість років тому. Вона спілкувалася з братом Симона, але з того, мабуть, нічого не вийшло.
— Х’єль, — промовила Ліне.
Ульф Ланде, здавалося, не зрозумів, про що вона каже.
— Симонового брата звуть Х’єлем, — пояснила Ліне. — Я зустрінуся з ним пізніше.
— А, так, він був нашою контактною особою в родині, — кивнув Ланде. — Не бачив його вже багато років.
За вікном проїхав іще один потяг — у протилежний бік. Ліне зачекала, доки стихне гуркіт.
— Ви не проти запису нашої розмови? — поцікавилася вона.
Ульф Ланде кивнув, погоджуючись. Ліне увімкнула диктофон, який, до речі, належав «ВҐ», редакція колись видала їй устаткування для запису подкаста.
ebooksa