— Як думаєте, що трапилося з Симоном?
— Нещасний випадок. Гадаю, він похований у намулі, глибоко на дні озера.
— Але ж його речі лежали далеко від води, — нагадала Ліне.
— Це легко пояснити. Він покинув речі на стежці, а сам побіг до води, бо щось забув на березі.
— Що він міг там забути? На місці, де він рибалив, нічого не знайшли.
Ульф Ланде знизав плечима.
— Якусь блешню міг покласти до кишені чи ножа запхати в піхви. Я усе ж певний, що то був нещасний випадок, що він упав у воду.
— Але ж водолази все обшукали…
— Обставини там украй несприятливі для водолазів, — пояснив Ланде. — Дно вкрите понад півметровим шаром глини й намулу, від пересувань водолазів здіймається каламуть, видимість стає нульовою.
— А тіло хіба не спливло б, урешті-решт?
— Ми на це сподівалися, — кивнув Ланде. — Але воно могло міцно за щось зачепитись або ж його засмоктала глина. Скоріш за все, він так і залишився на дні, доки не розсоталися його рештки.
Ліне записала собі, що треба поговорити з кимось, хто брав участь у водолазній пошуковій акції.
— Хто за ним пірнав? — запитала вона.
— Пожежники… Товариство дайверів теж приєдналося.
Ліне переглянула свої нотатки.
— Отже, така ваша теорія — утоплення з необережності? — підсумувала вона.
— Тепер це зветься гіпотезою, — виправив її Ланде й обвів поглядом модерновий кабінет.
— Інші гіпотези перевіряли? — допитувалася Ліне.
— Ми розглядали всі можливості, але нічого не вказувало на інший розвиток подій. Та й мотиву для кримінального злочину начебто не було.
— Можливо, він побачив щось таке, що не повинен був бачити?
ebooksa