Чому зебри не страждають на виразку

Ви тільки-но добряче попоїли, наминаючи за обидві щоки,— великий кусень індички, славнозвісне бабусине картопляне пюре з підливою, зовсім трохи овочів (так цей бенкет буде легше назвати здоровим харчуванням) та — звісно, чому ж ні — курячу гомілку, качанчик кукурудзи, один-два шматки пирога на десерт, і так до нудоти. Ви гадаєте, що ваші органи травлення за змахом чарівної палички перетворять усе це на концентрат поживних речовин у вашій крові? Для цього знадобиться енергія, багато енергії. М’язова робота. Шлунок розщеплює їжу не тільки хімічним способом, але й механічним також. У шлунку відбуваються систолічні скорочення: м’язові стінки з одного боку шлунка стискаються так сильно, що шматочки їжі відлітають до дальньої стінки і перетворюються на місиво з кислот та ферментів. Тонкий кишечник виконує зміїний танок перистальтики (скорочення, що задають рух), стискаючи м’язові стінки верхнього кінця для того, щоб продавити їжу донизу, де стискатиметься наступна ділянка м’язів. Далі те саме робить товстий кишечник і це означає, що скоро вам доведеться відвідати вбиральню. Кругові м’язи, що називаються сфінктерами, розташовані на початку та кінці кожного органу і відіграють роль замків, слідкуючи, щоб їжа не перейшла до чергового відсіку системи, доки травлення не завершиться на попередньому — цей процес нічим не легший від перевезення вантажу крізь шлюзи Панамського каналу. Вода має бути і в роті, і в шлунку, і в тонкому кишечнику для підтримки необхідного розчину, щоб, наприклад, пиріг з батату (чи те, що від нього залишилося) не перетворився на суху затичку. Коли вже справа доходить до товстого кишечника, вода повинна повернутися назад у кровообіг, щоб ви випадково не випустили всю цю рідину і не всохли, наче чорнослив. Увесь процес потребує енергії, і це ми ще не врахували роботу щелеп. Загалом середньостатистичний ссавець, і людина також, витрачає від 10 до 20 % своїх життєвих сил на перетравлення їжі.

Повернімося до нашого улюбленого сюжету з савани: якщо ви зебра, що втікає від лева, ви не можете марнувати енергію на танці своїх кишок. Зараз не час отримувати нові поживні речовини в результаті перетравлення їжі. А якщо ви лев, що мчить за здобиччю, навряд чи тільки-но закінчили попередню трапезу, наситившись до відвалу.

Під час стресу процес травлення швидко зупиняється. Усім нам добре відомий перший етап — коли ви починаєте нервувати, слина перестає виділятися і в роті пересихає. Шлунок припиняє подрібнення їжі, м’язові стінки не скорочуються, ферменти та шлунковий сік не продукуються, перистальтика тонкого кишечника припиняється, нічого не всмоктується. Решта організму знає, що ШКТ зупинив роботу — як ми дізналися два розділи тому, приплив крові до шлунка та кишечника зменшується і кисень та глюкоза натомість доправляються до тих частин тіла, де вони потрібніші. За нормальних обставин діяльністю органів травлення зазвичай керує парасимпатична нервова система, що ідеально підходить для спокійної, вегетативної фізіології. Але коли наступає стресова ситуація, парасимпатична система відключається, на зміну їй приходить симпатична система — і про травлення можна забути^[28]. Коли стресова ситуація завершується, система перемикається і процес травлення відновлюється.

Звісно, все це чудово працює для зебри та лева. А от що стосується людини, то хронічний стрес може спричинити розлади і в цій системі.

ПЕРЕЛЯК КИШОК

Хай би яким напруженим було робоче засідання або екзамен, навряд чи ми напудимо собі в штани. Однак усі ми знаємо, що надзвичайно налякана людина (наприклад, солдат під час страшного бою) може спонтанно випорожнитися. Така реакція організму настільки послідовна, що в багатьох штатах в’язням перед стратою одягають підгузки.

Відбувається це з тих самих причин, чому ми втрачаємо контроль над сечовим міхуром через сильний страх, про що говорили в Розділі 3. Більша частина процесу травлення — це спільна робота вашого рота, шлунка, жовчних протоків та інших гравців задля розщеплення їжі на складові частини до моменту надходження в тонкий кишечник. Тонкий кишечник зі свого боку відповідає за відбір поживних речовин з отриманої маси і їх переправу до системи кровообігу. Як ми добре розуміємо, не все те, що ми їмо, насправді поживне, тож після відбору корисних складових тонким кишечником залишається велика частина спожитого. У товстому кишечнику залишки від їжі перетворюються на фекалії і виводяться з організму.

Знову ж таки, ви біжите саваною. Вміст вашого товстого кишечника, з якого вже відібрали всі поживні речовини, тепер просто непотрібний тягар. Ви маєте вибір: продовжувати рятуватися втечею з або без декількох зайвих кілограмів багажу в товстій кишці. Очевидно, що ви їх по­збуваєтеся.

Логіка проста. Симпатична нервова система — дуже відповідальний працівник. Вона одночасно надсилає сигнал шлунка зупинити скорочення, тонкому кишечнику — зупинити перистальтику, а товстому кишечнику — сигнал, що стимулює м’язові рухи. Якщо щуру ввести ін’єкцію, яка запустить симпатичну нервову систему, його тонкий кишечник раптово перестане стискатися, а товстий навпаки почне рухатися, наче скажений.

Але для чого погіршувати і без того важке становище? Чому, коли ми дуже налякані, у нас часто стається напад діареї? Процес травлення потребує відносно великих об’ємів води для того, щоб їжа розщеплювалась у розчині — так поживні речовини буде легше всмоктати в кров. Як уже було зазначено, товстий кишечник має повернути воду назад і саме тому він має бути таким довгим — залишки їжі повільно просуваються товстим кишечником спочатку у вигляді рідкого місива, а на кінцевому етапі, в ідеалі, мають перетворитися на сухі калові маси. Але ось стається якась катастрофа, вам доводиться рятуватися втечею, перистальтика товстого кишечника пришвидшується і їжа починає просуватися настільки швидко, що вода просто не встигає відійти назад. Ось так стається діарея.

СТРЕС І ФУНКЦІОНАЛЬНІ ПОРУШЕННЯ ШЛУНКОВО-КИШКОВОГО ТРАКТУ

У широкому сенсі існує два типи порушень шлунково-кишкового тракту. За першого типу ви почуваєте себе погано, якийсь орган працює неправильно і лікарі знаходять певну проблему. Це — органічні порушення ШКТ. Зяюча діра у стінці вашого шлунка, інакше кажучи, пептична виразка — це очевидна проблема. Про виразку я скажу декілька слів пізні­ше. Неконтрольоване запалення тканини у ШКТ, чим і є запальне захворювання кишечника, також належить до очевидних проблем. Про це порушення ми поговоримо в Розділі 8.

Але буває так, що людина почувається жахливо, якийсь орган явно дав збій, а лікарі не можуть знайти жодної проблеми. Це випадок функціонального порушення ШКТ. Такі порушення надзвичайно сприйнятливі до стресу. Про це говорять не тільки екзальтовані психологи. Статті про стрес та функціональні порушення ШКТ публікуються навіть у суворих наукових журналах з невигадливою назвою, як-от Gut^[29].

Найбільш розповсюдженим порушенням ШКТ, яке ми і розглянемо, є синдром подразненого кишечника (СПК), який супроводжується болем у животі (особливо одразу після прийому їжі), що минає після дефекації й таких симптомів, як-от діарея або закреп, вихід слизу, метеоризм і здуття. І хоча лікарі обстежують людину з такими симптомами вздовж і впоперек, жодної проблеми вони виявити не можуть — тому СПК кваліфікують як функціональне порушення. СПК є одним із найтиповіших розладів, які виникають внаслідок підвищеної чутливості до стресу. Щодо мене, то всім найважливішим у моєму житті подіям — бар-міцві, від’їзду до коледжу, захисту докторської дисертації, освідченню та весіллю — передувало декілька днів сильної діареї. (Ось і нарешті особисте зізнання — запорука успіху сучасної літератури. Якби я ще згадав про якусь голлівудську старлетку, з якою ми разом пили сечогінний засіб, ця книжка точно стала б бестселером.)

Дослідження показують, що серйозні хронічні стресогенні чинники підвищують ризик появи перших симптомів СПК та загострюють перебіг порушення, якщо воно вже є. Цілком логічно. Як ми вже розібралися, стрес змушує пришвидшити стискання кишечника з метою позбавитися зайвого тягаря. СПК, який також називають спастичним, змушує товсту кишку скорочуватися занадто часто, тим самим створюючи чудові умови для діареї. (Незрозуміло, чому стискання товстого кишечника, зумовлені стресом, можуть призвести і до закрепу. Можливо, тому що стискання товстого кишечника, спровоковані стресом, є направленими, тобто вони проштовхують вміст кишечника від кінця тонкого кишечника до заднього проходу. І якщо такі стискання стають занадто частими, процес пришвидшується і наступає діарея. Однак, імовірно, що в умовах довготривалого стресу стискання кишечника стають дедалі менш злагодженими, втрачають направленість руху, і тому до заднього проходу нічого не надходить).

Отже, люди, які страждають на СПК, переживають надзвичайно багато стресових ситуацій. Але на додачу СПК може бути викликаний надмірною чутливістю шлунково-кишкового тракту до стресу. Це можна довести за допомогою експерименту, за якого людину з СПК піддають дії контрольованого стресогенного чинника. Учасник експерименту тримає руку в крижаній воді й одночасно намагається зрозуміти зміст двох записаних розмов, а потім має швидко відповісти на пов’язані з ними запитання. Прискорення стискань товстого кишечника у відповідь на ці стресогенні чинники спостерігається більше в пацієнтів з СПК, ніж в учасників з конт­рольної групи.

Інший зв’язок між стресом та СПК стосується болю. Як ми дізнаємось у Розділі 9, стрес здатен притуплювати біль у шкірі або скелетних м’язах, підвищуючи чутливість до болю внутрішніх органів, наприклад кишечника (інколи такий біль називають вісцеральним). Це явище якраз спостерігається у пацієнтів зі СПК — менша чутливість до шкірного болю і підвищена до вісцерального. Ще більше підтверджує взаємозв’язок між стресом та СПК той факт, що люди з СПК зазвичай не мають надмірних стискань кишечника уві сні. Отже, їхній кишечник не стискається цілодобово, а тільки коли люди з таким порушенням і не сплять, і мають потенційний ризик пережити стрес.

Яке фізіологічне підґрунтя мають занадто часті скорочування кишечника? Як ми вже знаємо, симпатична нервова система відповідає за прискорення скорочень товстого кишечника під час стресу. Отже, цілком очікувано, що люди з СПК мають надмірно активну симпатичну нервову систему (хоча не дуже зрозуміло, чи рівень глюкокортикоїдів не перевищує норму за СПК). Що гірше, біль такого надчутливого, здутого кишечника може стимулювати активність симпатичної системи ще сильніше, утворюючи замкнене коло.

Отже, хронічний стрес може бути тісно пов’язаним з СПК. Цікавою закономірністю є те, що посттравматичний стрес у ранньому віці (наприклад, насилля) сильно підвищує ризик появи СПК у дорослому віці. Це означає, що психологічна травма, пережита в дитинстві, може надовго залишити по собі відгомін уразливості — гіперчутливість товстого кишечника до стресу, наприклад. Дослідження тварин підтверджують цю гіпотезу.

Незважаючи на результати досліджень, взаємозалежність між СПК і стресом часто не сприймають серйозно. Однією з причин цьому є зв’язок між СПК та певними типами особистості. У випадках депресії або тривоги цей зв’язок дуже міцний, але за нормальних обставин виникає багато питань щодо його існування. Такі дослідження зазвичай зосереджуються на різного роду психоаналітичній маячні (так, здається я щойно накликав на себе гнів багатьох людей), нісенітницях про те, що людина може застрягти на анальній стадії розвитку — повернення до періоду, коли дитина вчиться ходити до туалету сама і отримує за свої успіхи похвали, тож діарея раптом стає символічним прагненням батьківського схвалення. Або схвалення від лікаря як замісника батьків. Або від ще когось. Точно не знаю, як вони пояснювали у своїх дослідженнях випадки закрепу, але якесь пояснення точно було знайдено.