Тепер усе стає зрозумілим, якщо враховувати і тривалість стресової ситуації, і період відновлення. Припустімо, що стається щось дуже тривожне і в організмі лунає сигнал до максимальної секреції КРГ, АКТГ та глюкокортикоїдів. Якщо стресова ситуація закінчується, скажімо, за 10 хвилин, сукупно ми отримаємо приблизно 12-хвилинну дію КРГ (10 хвилин під час стресу та секунди, протягом яких КРГ виводиться з крові) та двогодинну дію глюкокортикоїдів (десь 8 хвилин секреції під час стресової ситуації та набагато довший час для виведення глюкокортикоїдів). Отже, період часу, коли рівень глюкокортикоїдів залишається високим, а рівень КРГ низьким, є набагато довшим за той, коли рівень КРГ тримається високим. За таких обставин починає прокидатися апетит.
На противагу цьому, уявімо, що стресова ситуація безперервно продовжується кілька днів. Інакше кажучи, після декількох днів підвищеного рівня КРГ та глюкокортикоїдів наступить декілька годин високого рівня глюкокортикоїдів та низького КРГ і аж потім організм відновить нормальну роботу. За таких обставин, найімовірнішим результатом буде пригнічення апетиту.
Чи буде у вас гіперфагія чи гіпофагія передусім залежить від типу стресогенного чинника. Уявімо собі чоловіка на межі божевілля, що носиться безперестанку, як той лабораторний щур своїм лабіринтом. Він прокидається від будильника і відразу впадає у паніку. Заспокоюється тільки тоді, коли стає ясно, що транспорт до міста сьогодні ходить нормально і, можливо, сьогодні він і не запізниться на роботу. Але паніка знову повертається, коли виявляється, що транспорт ходить так само жахливо. На роботі знову приходить до тями, коли здається, що начальниця сьогодні не в офісі і тому не помітить його запізнення. Паніка оволодіває ним тієї самої миті, коли він розуміє, що начальниця на місці і від її пильного погляду нічого не сховалося. І так цілий день. Як цей чоловік може описати своє життя? «Я ПОСТІЙНО хвилююся. Я живу у стресі нон-стоп, 24/7» Але насправді це не так. Ось коли все тіло палає вогнем, це постійний стрес 24/7. А те, що насправді переживає цей чоловік, називається частими переривчастими стресовими ситуаціями. І що за таких обставин відбувається з гормонами? Часті сплески викиду КРГ упродовж дня. Через низьку швидкість, з якою глюкокортикоїди покидають систему кровообігу, підвищений рівень глюкокортикоїдів тримається майже постійно. Вгадайте, хто буде наминати печиво з кремом на роботі весь день?
Отже, причина, чому більшість із нас страждають саме на гіперфагію під час стресу, полягає в схильності людей із розвинених країн переживати часті переривчасті стресові ситуації впродовж дня. Тип стресової ситуації відіграє величезну роль.
Ще один чинник, який допомагає визначитися між гіперфагією та гіпофагією під час стресу, це реакція організму на той чи інший стресогенний чинник. Піддайте групу учасників експерименту тій самі стресовій ситуації (наприклад, тренування на велосипеді; математичні задачі, які потрібно розв’язати за обмежений час; публічний виступ), і, що не дивно, у кожного виділятиметься різна кількість глюкокортикоїдів. Більше того, після завершення стресової ситуації рівень глюкокортикоїдів в організмі кожного з учасників внормується за різної швидкості. Причини таких індивідуальних особливостей можуть бути психологічними — експериментальна стресова ситуація може бути легкою дрібницею для одного і катастрофою для іншого. Також можуть бути відмінності фізіологічного характеру — печінка однієї людини може гірше справлятися з розщепленням глюкокортикоїдів за печінку іншої.
Елісса Епель з Каліфорнійського університету в Сан-Франциско довела, що люди, в організмі яких глюкокортикоїди продукуються в більшому обсязі, більш схильні до гіперфагії у постстресовий період. Більше того, коли їм у цей період запропонують обрати собі їжу, вони оберуть солодощі. Це характеристика, що притаманна стресу. Люди, організм яких продукує надмірну кількість глюкокортикоїдів під час стресу, не їдять більше за тих учасників експерименту, які не переживають стрес, а їхній рівень глюкокортикоїдів у стані спокою, коли немає стресу, не вищий за рівень інших людей.
Що ще відрізняє гіперфагію та гіпофагію під час стресу? Наше ставлення до споживання їжі. Багато людей їдять, не тільки щоб задовольнити потребу свого організму в поживних речовинах, але й щоб задовольнити свої емоційні потреби. Такі люди схильні і до набору зайвої маси, і до «заїдання» стресу. А для більшості з нас споживання їжі — це контрольований, дисциплінований процес. Десь дві третини з нас стримують себе в їжі. Це люди, які активно намагаються дотримуватися дієти і погодяться з таким твердженням: «Зазвичай я свідомо намагаюся обмежити кількість їжі, яку споживаю». Прошу зауважити, що ці люди не обов’язково мають зайву вагу. Велика кількість людей з надмірною вагою не сидять на дієтах. А стримані їдці заповзятливо обмежують свої прийоми їжі. Дослідження незмінно показують, що люди, які зазвичай стримують себе в їжі, під час стресу більше за інших піддаються ризику гіперфагії.
Певна логіка в цьому є. Навколо суцільний стрес — керівники корпорації присвоїли собі ваші пенсійні заощадження, хтось надіслав вам спори сибірської виразки у конверті і ви щойно зрозуміли, що ваше волосся жахливе на вигляд. Саме в такий непростий період більшість людей вирішують, що вони мають право потішити себе, дозволивши певні послаблення в питаннях, які зазвичай чітко контролюють. Тож якщо ви, як правило, примушуєте себе для саморозвитку дивитися театральні постановки в записі замість реаліті-шоу, тепер настає час для 12 сезону «Останнього героя». І якщо ви за нормальних обставин обмежуєте себе в їжі — зараз прекрасний момент насолодитися шоколадними тістечками з карамеллю.
Отже, у різних людей стрес може або стимулювати, або пригнічувати апетит, і це залежить від типу та механізму дії стресогенного чинника, ступеня реакції глюкокортикоїдної системи організму на стрес та наявності звички жорстко контролювати свій раціон. Виявляється, що люди також відрізняються темпами створення запасів зі спожитої їжі після завершення стресової ситуації. І місцем їх накопичення в організмі.
ЯБЛУКА І ГРУШІ
Глюкокортикоїди не тільки підвищують апетит, але й, як додатковий спосіб відновлення після стресової реакції, також посилюють накопичення перетравленої їжі. Витративши величезний об’єм енергії під час божевільних перегонів на виживання саваною, вам потрібно відновити відповідний запас під час постстресового періоду. Для цього глюкокортикоїди віддають наказ жировим клітинам виробити фермент, який розщеплює поживні речовини в кровообігу на простіші форми для зручного відкладення до наступної зими.
Але глюкокортикоїди стимулюють не всі жирові клітини. Час розповісти вам про дихотомію, шановану всіма прихильниками жирових клітин: жирові клітини живота називаються вісцеральним жиром. Якщо жир накопичується саме тут, не розповсюджуючись особливо рештою тіла, ваша фігура стає схожою на яблуко.
На противагу, жирові клітини сідниць і стегон називаються глютеальним жиром. Якщо жир буде накопичуватися саме тут, фігура набуде грушеподібної форми. Усталеним способом визначення типу жирових відкладень є вимірювання обхвату талії (що покаже кількість вісцерального жиру) та обхвату стегон (кількість глютеального жиру). У людей з типом фігури «яблуко» обхват талії більший за обхват стегон — тобто їхнє співвідношення окружності талії до об’єму стегон більше за 1.0. У людей з типом фігури «груша» обхват стегон більший за обхват талії, тому співвідношення окружності талії до об’єму стегон менше за 1.0.
Виявляється, що глюкокортикоїди стимулюють жировідкладення переважно в животі, тим самим сприяючи появі ожиріння яблукоподібного типу. Такий процес відбувається навіть серед мавп. Це стається тому, що абдомінальні жирові клітини (в ділянці живота) більш сприйнятливі до глюкокортикоїдів, ніж глютеальні жирові клітини (в ділянці стегон). Абдомінальні жирові клітини мають більше рецепторів, які відгукуються на дію глюкокортикоїдів, активуючи ферменти для жировідкладення. Більше того, глюкокортикоїди діють лише за високого рівня інсуліну в крові. Знову ж таки, все стає на свої місця. Що означає високий рівень глюкокортикоїдів та низький рівень інсуліну в крові? Як ми вже знаємо з Розділу 4, це означає, що перебіг стресової ситуації у самому розпалі. А що означає високий рівень глюкокортикоїдів і високий рівень інсуліну? Постстресовий період. Організм поновлює запаси калорій після виснаження.
Така стимуляція накопичення вісцерального жиру глюкокортикоїдами не означає нічого хорошого. Адже якщо ви і погодитеся набрати трохи маси, ви, вочевидь, хочете стати грушею, а не яблуком. Як ми пам’ятаємо з розділу про метаболізм, велика кількість жиру є прогностичним чинником появи синдрому Х. Але виявляється, що співвідношення окружності талії до об’єму стегон більше за одиницю є навіть надійнішим показником проблем зі здоров’ям, ніж просто зайва маса. Якщо зібрати людей з яскраво вираженими типами фігури «яблуко» та «груша» і зважити їх, виявиться, що саме люди з типом «яблуко» мають більший ризик появи порушень обміну речовин та серцево-судинних захворювань. Серед багатьох причин так відбувається, найімовірніше, тому що жир, випущений з абдомінальних жирових клітин, швидше знаходить шлях до печінки (на відміну від жиру із глютеальних відкладень, який розподіляється по тілу більш рівномірно), де перетворюється на глюкозу, збільшуючи рівень цукру в крові та посилюючи інсулінорезистентність.
Отримані дані дозволяють зробити простий висновок: якщо ви схильні продукувати більше глюкокортикоїдів, ніж інші люди в тій самій стресовій ситуації — ви не тільки матимете сильніший апетит у постстресовий період, а й набуватимете фігуру типу «яблуко», накопичуючи споживані калорії переважно у своїх абдомінальних жирових клітинах. Так і відбувається. Епель дослідила цей процес серед жінок та чоловіків різного віку і встановила, що тривала глюкокортикоїдна реакція на нову ситуацію є особливістю людей саме з типом фігури «яблуко».
Отже, якщо ви часто переживаєте стрес, ви починаєте вживати багато «зручної» їжі з високим вмістом крохмалю і накопичувати її складові у себе в ділянці живота. І ще одна невтішна новина, що ґрунтується на результатах нещодавнього приголомшливого дослідження, проведеного Мері Доллман з Каліфорнійського університету у Сан-Франциско: споживання такої їжі у великих обсягах та накопичення абдомінального жиру знижують стрес. Стресова реакція уповільнюється (слабшає секреція глюкокортикоїдів та зменшується активність симпатичної нервової системи). Печиво Oreo не тільки добре смакує, але й допомагає вам краще почуватися завдяки зниженню стресової реакції.
Існує багато причин появи ожиріння: завелика або замала кількість того чи іншого гормону; підвищена або знижена сприйнятливість того чи іншого гормону[27]. Однак людина також може набрати зайву вагу, якщо переживає сильний стрес, якщо їй здається, що вона переживає стрес, або якщо у неї виникають проблеми з припиненням стресової реакції. А от цікава особливість обміну, яку встановила Доллман, говорить нам, що абдомінальний жир може допомогти вгамувати надактивну стресову реакцію.
РОБОТА ШКТ
Завдяки попередній частині цього розділу та Розділу 4 ми вже розібралися, як стрес впливає на те, що ви споживаєте, як воно зберігається й мобілізується у вигляді енергії. Залишилося розкрити ще одну тему: як їжа, яку ви поклали собі до рота, перетворюється на поживні речовини в системі кровообігу. За цей процес відповідає шлунково-кишковий тракт (ШКТ) — стравохід, шлунок, тонкий кишечник і товстий кишечник.