Заключна частина історії про хвороби дорослого віку ембріонального походження настільки захоплива, що навіть змусила мене на кілька хвилин вийти зі стану тривожного батька і замилуватися красою біології.
Уявімо, що ембріон жіночої статі піддається дії сильного стресу, наприклад, не отримує достатньої кількості поживних речовин і тому його організм програмується на економний тип метаболізму. Пізніше, у дорослому віці, ця жінка вагітніє. Вона споживає нормальні обсяги їжі. Оскільки вона має економний тип метаболізму, який допомагає накопичувати поживні речовини на випадок повернення того голоду, перенесеного в ембріональний період, її організм відбирає непропорційну велику частку поживних речовин у кровообіг для самої себе. Інакше кажучи, хоча мати і споживає нормальну кількість їжі, її плід отримує меншу частку поживних речовин, ніж потрібно, що викликає незначне недоїдання. Це зі свого боку програмує полегшену версію економного типу метаболізму. І коли цей плід і сам стає вагітною жінкою…
Інакше кажучи, схильності до хвороб дорослого віку ембріонального походження можуть передаватися з покоління в покоління без залучення генів. Це зумовлено не спільними генами, а спільним середовищем, а саме спільним кровопостачанням під час вагітності.
Приголомшливо. Саме цей феномен простежується серед потомків нідерландців, які пережили Голодну зиму,— їхня маса при народженні нижча за норму. І в інших видах це теж можна побачити. Зберіть навмання щурів і відгодуйте вагітних самок аж до ожиріння. Як наслідок, їхнє потомство буде мати підвищений ризик ожиріння, незважаючи на збалансоване харчування. І онуки також. Так жінка з інсулінорезистентним діабетом під час вагітності підвищує ризик появи цього порушення у своєї дитини, незважаючи на контроль маси. Зачекайте секунду — перенесений голод зменшує кількість поживних речовин у кровообігу, а інсулінорезистентний діабет підвищує. Як же вони обидва програмують ембріон на економний тип метаболізму? Ви ж пам’ятаєте, що рівень глюкози в крові підвищується у разі діабету, тому що організм не може її зберігати. Згадайте непримітний факт з Розділу 4 — коли перенасичені жирові клітини починають ставати інсулінорезистентними, вони викидають гормони, які закликають інші жирові клітини та м’язи чинити так само. І ці гормони потрапляють у кровообіг ембріону. Отже, є мати, яка має інсулінорезистентність через надмірні накопичення енергії, і її організм продукує гормони, які заважають ембріону з нормальною масою правильно накопичувати енергію також… так ембріон народжується з масою нижче норми і економним типом метаболізму.
Якщо ембріон піддається дії надмірної кількості глюкокортикоїдів, він отримує підвищений ризик появи ожиріння, гіпертонії, серцево-судинних захворювань, інсулінорезистентного діабету, можливі збої в репродуктивній системі, можливе відчуття тривоги та порушення розвитку мозку. І, можливо, цей ембріон передасть цей букет своїм нащадкам. Тепер ви жалкуєте, що сварилися з приводу того, чи варто знімати пологи на камеру? Переходимо до наступної групи переживань.
ПІСЛЯРОДОВИЙ СТРЕС
Логічно буде розпочати цей підрозділ питанням, чи післяродовий стрес також має довічні негативні наслідки на розвиток організму.
Звісно, може мати. Для початку дайте відповідь: що може спричинити найтяжчий стрес для щура-малюка? Відлучення від матері (коли він ще отримує від неї харчування). Дослідження, проведене Полом Плотськи з Університету Еморі, показало, що відлучення від матері спричиняє наслідки, подібні до тих, які отримує щур від перенесеного передродового стресу: підвищений рівень глюкокортикоїдів у крові під час стресу та порушене відновлення після завершення стресу. Сильніше відчуття тривоги та зміни в мигдалеподібній залозі, схожі на зміни, що спостерігаються в дорослих особин, які перенесли передродовий стрес. А також порушення розвитку ділянки мозку, яка відповідає за навчання та пам’ять. Якщо відлучити маленьку макаку-резус від її матері, вона також матиме підвищений рівень глюкокортикоїдів у крові в дорослому віці.
Як щодо тонших речей? Що як матуся-щур перебуває поряд, та неуважна до дитини? Майкл Міні з Університету Мак-Ґілла відстежив довічні наслідки на організм щурів, які мали дуже уважних та дуже неуважних до них матерів. Що слід вважати за уважне ставлення? Коли мати чистить та вилизує своє дитинча. Діти, чиї матері чистили та вилизували їх найменше, народжували дітей, що були менш подібною, але копією батьків, позбавлених уваги вже своїх батьків, і мали підвищений рівень глюкокортикоїдів у крові[36].
Якими є наслідки стресу, перенесеного в дитинстві, для схильності до хвороб у дорослому віці серед людей? Дослідження на цю тему мінімальні, що й не дивно, враховуючи їхню складність. Низка досліджень, про які згадувалося раніше, показали, що втрата одного з батьків у ранньому віці збільшує ризик появи депресії на решту життя. Ще одне дослідження, описане у Розділі 5, показало, що психологічна травма, завдана в дитинстві, підвищує ризик появи синдрому подразненого кишечника у дорослому віці, і подібні дослідження тварин довели, що стрес у ранньому віці спричиняє аномальні стискання товстого кишечника у відповідь на стрес.
Хоча ця тема досі мало досліджена, стрес, перенесений у дитинстві, може закласти фундамент для розвитку в дорослому віці хвороб, які ми розглядаємо. Наприклад, дослідження дітей, після всиновлення яких з румунських дитячих будинків минуло вже понад рік, показали: що більше часу дитина провела в дитячому будинку, то вищий рівень глюкокортикоїдів в її організмі у спокійному стані[37]. Так само діти, які зазнали насильства, мають підвищений рівень глюкокортикоїдів в крові та менший розмір й активність найбільш розвиненої ділянки головного мозку — лобової частки.
РІСТ СКЕЛЕТА Й КАРЛИКОВІСТЬ, ВИКЛИКАНА СТРЕСОМ
Чи впливає стрес на те, наскільки високою виросте людина (що часто називається ростом скелета)? Скелетний ріст, безумовно, потрібний, якщо вам десять років і ви лежите в ліжечку після поживної вечері. Однак він ніяк не стане вам у пригоді, якщо ви втікаєте саваною від лева. Якщо ви не маєте часу отримати жодної користі від перетравлення спожитої їжі в конкретний момент часу, ріст скелета точно не є для вас актуальним.
Для того щоб зрозуміти, яким чином стрес пригнічує ріст скелета, почнімо з крайніх випадків. Уявімо, що дитину восьми років приводять до лікаря, тому що вона перестала рости. Типові чинники не підтверджені — дитина добре харчується, не має видимих хвороб чи кишкових паразитів, які відбирають у її організму поживні речовини. Ніхто не може встановити органічної причини цієї проблеми — але дитина не росте. У багатьох випадках виявляється, що дитина пережила якийсь жахливий стрес: емоційну занедбаність або психологічне насильство. За таких обставин, синдром називається карликовістю, викликаною стресом, або психосоціальною, або психогенною карликовістю[38].
Тепер у людей зі зростом нижче середнього можуть виникнути питання. Якщо у вас невисокий зріст і ви не маєте хронічних хвороб з малого віку, але можете пригадати якийсь страшний період у своєму дитинстві, чи можна сказати, що ви страждаєте на легку форму карликовості, викликаної стресом? Можливо, робота одного з батьків вимагала частих переїздів і кожні рік-два вам доводилося прощатися зі старими друзями і звичним середовищем і переходити до нової школи. Чи може така ситуація спричинити розвиток психогенної карликовості? Точно ні. А як щодо серйозніших чинників? Можливо, важке розлучення батьків? Малоймовірно, що це стане причиною карликовості, викликаної стресом.
Цей синдром надзвичайно рідкісний. Діти, що на нього страждають, наприклад, постійно піддаються залякуванню та психологічному насильству з боку божевільного вітчима. Це діти, яких поліція та соціальна служба, що вриваються в будинок, ламаючи двері, знаходять замкненими в шафі довгий час, куди їм просовували їжу в щілину у дверях. Це наслідки гіпертрофованої психопатології. Вони описані в кожному підручнику з ендокринології поряд з графіком зросту. Нажахані маленькі дітлахи, що мають затримку в рості та розумовому розвитку в декілька років, з синцями, у перекошених позах, тремтливі, з виснаженим виразом обличчя, з очима, прихованими за прямокутниками, що накладають на фотографії оголених людей у медичній літературі. Фотографії супроводжуються історіями, які змусять вас здригнутися та подивуватися хворобливості людського розуму.
Неодмінно на тій самій сторінці нижче ви знайдете ще одну фотографію тієї самої дитини через кілька років після того, як її перемістили в інше середовище. Синців немає, на обличчі обережна усмішка. І набагато вища на зріст. Що раніше усунути стресогенний чинник, коли дитині ще далеко до періоду статевого дозрівання (коли кінці довгих кісток зростаються докупи і ріст зупиняється), то вірогідніша можливість «наздогнати» нормальний зріст (хоча низькорослість та деяка затримка в розвитку особистості та інтелекту зазвичай залишається і в дорослому віці).
Незважаючи на рідкість карликовості, викликаної стресом, історії відомо достатньо багато таких випадків. Описується, що один такий випадок стався у ХІІІ столітті внаслідок експерименту, проведеного «видатним» ендокринологом королем Сицилії Фредеріком ІІ. При його дворі стався філософський диспут щодо природної мови людини. Намагаючись знайти відповідь, Фредерік (який, очевидно, розмовляв на івриті, грецькою мовою чи латиною) вигадав надзвичайно витончений експеримент. Він наказав зібрати купу дітлахів до двох років і зачинити кожного в окремій кімнаті. Кожного дня дітям повинні були приносити їжу, чистий одяг та постіль — усе найвищої якості. Однак з дітьми не можна було залишатися, гратися, навіть торкатися, щоб у жодному разі не заговорити в їхній присутності. Діти мали зростати, не чуючи жодної мови,— так двір мав дізнатися, якою є насправді природна людська мова.
Звісно, діти не вибігли одного прекрасно дня зі своїх кімнат, декламуючи італійську поезію або співаючи оперу. Вони не вибігли зі своїх кімнат узагалі. Ніхто з них не вижив. Висновок очевидний — оптимальний ріст та розвиток не залежить лише від споживання потрібної кількості калорій та підтримки належної температури тіла. Як описує тогочасний історик Салімбен, «усі намагання Фредеріка виявилися марними, адже діти не можуть жити без плеску долонь, жестів, радості похвали». Видається цілком вірогідним, що ті діти — здорові та добре нагодовані — померли від неорганічної затримки у рості[39].