Чому зебри не страждають на виразку
Показники росту у двох німецьких дитячих будинках. Упродовж перших 26 тижнів дослідження показники росту дітей у Дитячому будинку А (під керівництвом фройляйн Ґрун) були значно більшими, ніж у Дитячому будинку Б (під керівництвом фройляйн Шварц). На 26 тижні (вертикальна лінія), фройляйн Ґрун покинула Дитячий будинок А і на зміну їй прийшла фройляйн Шварц. Показники росту дітей у цьому дитячому будинку швидко сповільнилися, а показники росту дітей у Дитячому будинку Б, який було звільнено від опіки фройляйн Шварц, прискорилися і невдовзі перевищили показники Дитячого будинку А. Приголомшливе уточнення полягає у тому, що Шварц не була зовсім безсердечною, а мала своїх улюбленців (крива В), яких взяла разом із собою на нове місце.
«Об’єктом» ще одного хрестоматійного дослідження були діти, які виховувались у двох різних сиротинцях у Німеччині після Другої світової війни. Обидва були державними, тобто все чітко контролювалося — діти в обох закладах харчувалися однаково, проходили однакову кількість медичних обстежень тощо. Головною достеменно встановленою відмінністю в піклуванні про дітей були дві директорки. Науковці навіть особисто познайомилися з ними, і опис цих двох жінок нагадує притчу. Директоркою одного дитячого будинку була фройляйн Ґрун — добра жінка, що була сиротам за матір, гралася з ними, заспокоювала, співала їм і сміялася разом з ними з ранку до вечора. Іншим будинком завідувала фройляйн Шварц — жінка, яка точно помилилася з вибором професії. Вона виконувала свої професійні обов’язки, але мінімізувала контакт з дітьми, часто сварила та вичитувала своїх вихованців, зазвичай у присутності решти. Показники росту дітей в обох закладах були кардинально різними. Діти фройляйн Шварц росли і набирали масу повільніше за вихованців іншого дитячого будинку. Тоді, наче з метою експерименту, до якого б не додумався жоден учений, фройляйн Ґрун перейшла на кращу посаду, а фройляйн Шварц, з якихось бюрократичних причин, зайняла її місце. Показники росту дітей у старому дитячому будинку Шварц швидко збільшились, а в новому — зменшилися.
Наведу ще один шоковий приклад. Якщо ви колись будете читати наукову літературу стосовно ендокринології росту (що я не радив би робити), ви помітите згадки про Пітера Пена — можливо, цитату з п’єси або насмішку над Дінь-Дінь. Я вже давно помітив цю особливість і зрештою знайшов їй пояснення в одній книжці.
У книжці йшлося про чинники, які регулюють ріст дитини, та вплив сильного психологічного стресу на появу психогенної карликовості. Було описано випадок, що стався в одній родині Британії вікторіанської доби. Тринадцятирічний хлопчик, улюбленець матері, помирає внаслідок нещасного випадку. Вбита горем мати майже не підводиться з ліжка і повністю ігнорує свого молодшого шестирічного сина. Далі йдуть описи жахливих сцен. Наприклад, хлопчик якось заходить до темної кімнати матері, мати перебуває в полоні галюцинацій і думає, що до неї прийшов померлий син: «Девіде, це ти? Чи може бути, щоб це був ти?» Але потім вона усвідомлює: «А, це ти». Хлопчик росте з відчуттям непотрібності. У рідкісні хвилини, коли мати розмовляє з молодшим сином, вона весь час повторює ту саму нав’язливу думку: єдиною втіхою для неї є те, що Девід помер, коли він ще був досконалим, ще хлопчиком, він так і не був зіпсований зростанням та віддаленням від своєї матері.
Молодший син, геть занедбаний (суворий, відсторонений батько, здавалося, зовсім не втручався в родинні справи), чіпляється за цю думку: якщо він зостанеться маленьким назавжди і не виросте, то матиме принаймні якийсь шанс розрадити свою матір, завоювати її любов. І хоча немає ніяких доказів наявності хвороби або недоїдання в його заможній родині, хлопчик перестає рости. У дорослому віці він був трохи вищий за півтора метри й так і не одружився.
Далі розповідається, що хлопчик став автором надзвичайно популярної серед дітей книжки — «Пітер Пен». Дж. М. Баррі пише про дітей, які не виросли, яким пощастило померти в дитинстві і які навідуються до своїх матерів як привиди.
МЕХАНІЗМ В ОСНОВІ КАРЛИКОВОСТІ, ВИКЛИКАНОЇ СТРЕСОМ
Карликовість, викликана стресом, пов’язана з надзвичайно низьким рівнем гормону росту в крові. Чутливість гормону росту до психологічного стану неймовірно точно описана в одній статті, присвяченій дитині з таким порушенням. Коли дитину поклали в лікарню, нею стала опікуватися медсестра, яка проводила з хлопчиком багато часу і до якої він дуже прив’язався. Рядок А у таблиці показує його фізіологічні параметри на час прийому до лікарні: надзвичайно низький рівень гормону росту та низький темп росту. Рядок Б показує його параметри за декілька місяців, коли він все ще перебував у лікарні: рівень гормону росту зріс більш ніж удвічі (при чому йому не давали синтетичних гормонів), а темп росту прискорився більш ніж утричі. Карликовість, викликана стресом, не пов’язана з недоїданням — хлопчик їв більше до того, як потрапив до лікарні, ніж кілька місяців по тому, коли його ріст відновився.
Рядок В відображає період, коли медсестра пішла у тритижневу відпустку. Незважаючи на таку саму кількість спожитих калорій, рівень гормону росту знизився, а ріст сповільнився. Рядок Г показує стан хлопчика після повернення медсестри з відпустки. Це направду вражає. Якщо говорити конкретно, головними чинниками процесу росту, темпу, за якого організм цієї дитини відкладав кальцій у довгі кістки, можна було з великою точністю прогнозувати, виходячи з присутності або відсутності близької людини. Годі й вимагати кращих доказів того, що наш психологічний стан впливає на кожну клітину нашого організму.
Чому такі діти мають знижений рівень гормону росту? Гормон росту продукується гіпофізом, який своєю чергою регулюється гіпоталамусом (див. Розділ 2). Гіпоталамус управляє виробленням гормону росту, продукуючи рилізинг-гормони та інгібіторні гормони, і схоже на те, що стресогенна карликовість пов’язана з надлишком інгібіторного гормону. Гіперактивність симпатичної нервової системи, викликана стресом, теж може зіграти свою роль. Більше того, організм стає менш чутливим до тієї малої кількості гормону росту, яку він продукує. Отже, навіть введення синтетичних гормонів росту може не вирішити проблеми. Деякі діти, що страждають на карликовість, викликану стресом, мають підвищений рівень глюкокортикоїдів у крові, і цей гормон призупиняє викид гормону росту, як і чутливість організму до гормону росту.
Діти з карликовістю, викликаною стресом, також мають проблеми зі шлунково-кишковим трактом — порушення процесу всмоктування поживних речовин з кишечника. Найімовірніше, це спричинено підвищеною активністю їхньої симпатичної нервової системи. Як ми обговорювали в Розділі 5, така активність загальмовує викид різноманітних травних ферментів, зупиняє стискання стінок шлунка та кишечника і блокує всмоктування поживних речовин.
Це пояснює, чому стресові гормони призупиняють ріст. Але чому патологічна ізоляція дитини зумовлює зупинку росту скелета? Синтія Кун та Сол Шанберг з Дюкського університету та Мирон Гофер з Психіатричного інституту штату Нью-Йорк (в окремих працях) дослідили це питання на щурах малого віку, яких відокремили від матерів. Можливо, ріст стимулює запах матері? Або якась речовина в материнському молоці? Можливо, малюки без неї замерзають? Або ж мама-щур співає діточкам щурячі колискові? Можете уявити собі способи, у які вчені намагаються перевірити ці гіпотези,— відтворюють записи писку матері, поміщають у клітку речі з її запахом, перевіряючи, у чому ж насправді причина.
Виявляється, що причина в дотику, причому активному. Якщо відокремити щура-малюка від його матері, рівень гормону росту в його організмі різко впаде. Якщо дозволити йому контактувати з матір’ю, яка перебуває під анестезією, рівень гормону росту все одно залишиться низьким. Якщо зімітувати, ніби мати вилизує маля у притаманній їй манері, рівень гормону нормалізується. Подібні дослідження показали, що новонароджені щури ростуть швидше та набувають більшого розміру, якщо їх часто торкатися руками.
Як показує одне відоме дослідження, те саме стосується і людей. Тіффані Філд зі Школи медицини Університету Маямі, а також Шанберг, Кун та інші вчені провела надзвичайно простий експеримент, на який їх надихнуло дослідження зі щурами і гнітючі показники смертності в сиротинцях та педіатричних відділеннях лікарень. Вивчаючи недоношених новонароджених у неонаталогічних відділах, вони помітили, що недоношених дітей, хоча про них і невпинно піклуються і тримають у майже стерильному середовищі, дуже рідко торкаються. Отже, Філд та її команда долучилися до догляду і почали торкатися дітей: тричі на день впродовж 15 хвилин дітей гладили і допомагали їм рухати ніжками та ручками. Відбулося справжнє диво. Діти почали рости приблизно на 50 % швидше, були більш активними та жвавими, поведінкові реакції швидше ставали більш зрілими і їх виписували з лікарні на тиждень раніше, ніж недоношених немовлят, яких не торкались. Минуло декілька місяців, і виявилося, що діти, яких торкалися, розвивалися краще. Якщо б висновки цього дослідження застосовувались у кожному неонатологічному відділі, було би більше здорових дітей і вдалося б зекономити близько мільярда доларів на рік. Дивно, що передові технології у сфері медичного обладнання — апарати МРТ, штучні органи, кардіостимулятори — справляють майже такий самий вплив, як і простий дотик.
Дотик — це один з основних способів взаємодії з навколишнім світом для новонародженої дитини. Ми розуміємо стресогенний чинник як певну неприємну річ, яка може статися з нашим організмом. Інколи стресогенним чинником може бути нездатність забезпечити організм чимось важливим, а брак дотику є, вочевидь, одним з найбільш виражених стресогенних чинників, пов’язаних із розвитком.
СТРЕС І СЕКРЕЦІЯ ГОРМОНУ РОСТУ В ЛЮДЕЙ
Механізм секреції гормону росту під час стресу в людей відрізняється від аналогічного механізму в щурів, і потенційні наслідки можуть бути приголомшливими. Але тема складна, не для слабкодухих. Отже, зараз можете сходити до вбиральні і повертайтеся під час наступної рекламної паузи.