Коли щур зазнає впливу стресогенного чинника вперше, рівень гормону росту у крові знижується майже миттєво. Якщо дія стресогенного чинника продовжується, рівень гормону росту залишається низьким. Як ми вже дізналися, серйозні та тривалі стресогенні чинники зумовлюють падіння рівня гормону росту і в людському організмі також. Дивним є те, що у період, який наступає відразу після початку стресу, рівень гормону росту підіймається в організмі людей та ще деяких видів. Інакше кажучи, у цих видів короткочасний стрес стимулює секрецію гормону росту на деякий час.
Чому так відбувається? Як уже зазначалося, гормон росту має два види наслідків. По-перше, він може стимулювати соматомедини, які впливатимуть на ріст кісток та поділ клітин. За такого варіанту, організм буде рости. До того ж, гормон росту впливатиме безпосередньо на жирові клітини, розщеплюючи жирові відкладення та впускаючи їх у кровообіг. Це буде енергією для росту. Гормон росту фактично не лише керує будівельними роботами під час зведення нового будинку, а ще й забезпечує потрібне фінансування робіт.
Процес розщеплення накопиченої енергії і її надходження у кровообіг має бути нам знайомим — адже саме цим займаються глюкокортикоїди, епінефрин, норепінефрин та глюкагон під час втечі від лева. Отже, така дія гормону росту подібна до мобілізації енергії, яка відбувається під час стресу, тоді як дія гормону росту за сприяння соматомединів вам не потрібна. Під час стресу секреція гормону росту допомагає мобілізувати енергію, але вона справляє і негативну дію, бо стимулює такий затратний і довготривалий проєкт, як-от ріст.
Як зазначалося, під час стресу секреція соматомедину пригнічується, як і сприйнятливість організму до цього гормону. Це ідеально — організм продукує гормон росту під час стресу, але одночасно і мобілізується енергія, бо дію більш інтенсивних стимуляторів росту призупинено. Якщо розвинути метафору, яку ми застосовували раніше, гормон росту тільки що зняв готівку в банку, маючи намір профінансувати будівельні роботи на наступні пів року, але натомість готівка використовується для залагодження більш нагальних проблем організму.
З огляду на це розумне рішення,— приберегти гормон росту, заблокувати дію соматомединів,— чому рівень гормону росту взагалі знижується під час стресу (миттєво, як у щурів, або трохи згодом, як у людей)? Можливо, тому що ця система працює не бездоганно — дія соматомединів під час стресу зупиняється не повністю. Тому вплив гормону росту на мобілізацію енергії все ще може використовуватися для росту. Можливо, різний часовий період зниження рівня гормону росту в різних видів є компромісом між процесом, який запускається гормоном і є позитивним для організму під час стресу, і процесом негативним.
Мене вражає, наскільки обережним та обачливим має бути організм під час стресу для того, щоб точно скоординувати дію гормонів. Організм має ідеально врівноважити всі позитивні та негативні наслідки, точно визначивши, коли потрібно зупинити секрецію гормону. Якщо організм прорахується і секреція гормону росту завершиться занадто рано, енергії для подолання впливу стресогенного чинника може виявитися замало. Якщо ж організм зупинить секрецію гормону росту запізно, стрес може фактично стимулювати ріст. Одне часто цитоване дослідження говорить, що другий тип помилки трапляється за дії деяких стресогенних чинників.
На початку 1960-х років Томас Ландауер з Дармутського коледжу та Джон Вітінг з Гарвардського університету ретельно дослідили обряди ініціації у різноманітних культурах незахідного світу. Вони прагнули встановити, чи впливає інтенсивність стресу, перенесеного під час ритуалу, на те, наскільки високими виростуть діти, які проходять ініціацію. Ландауер та Вітінг класифікували культури відповідно до того, чи проходили їхні діти фізично важкий ритуал ініціації і в якому віці. Такі ритуали, що спричиняють стрес для організму, включали: проколювання носу, губ чи вух; обрізання, інокуляцію, шрамування, припікання; витягування або перетягування кінцівок або деформацію голови; іспити гарячою водою, вогнем, палючим сонцем, снігом або холодним повітрям; необхідність вжити блювотний засіб, перенести різноманітні подразники, зробити клізму; натирання піском та шкрябання мушлею або іншим гострим предметом. (А вам здавалося, що грати на піаніно для друзів бабусі в десятирічному віці то складний обряд ініціації у доросле життя.)
Через вузькість антропологічних поглядів тих часів Ландауер та Вітінг вивчали лише чоловіків. Вони дослідили 80 культур по всьому світі й ретельно усували можливі неточності в даних — вони збирали приклади з культур з однаковим генофондом, де проводилися або не проводилися ритуали ініціації, що спричиняли стрес для організму. Наприклад, вони порівняли західноафриканські племена Йоруба (ритуали, що викликали стрес) та Ашанті (не викликали стрес) і в схожий спосіб порівняли племена корінних американців. За такого підходу вони намагалися відкинути вплив генетики на формування статури (так само, як і вплив харчування, оскільки близькі етнічні групи мали приблизно однаковий раціон) і натомість проаналізувати культурні відмінності.
Зважаючи на влив стресу на ріст, не дивно, що діти віком від 6 до 15 років, яким доводилося проходити важкі для організму обряди ініціації, мали зупинку росту (порівняно з дітьми, яким не потрібно було проходити такі обряди — різниця становила майже півтора дюйма). Дивно, але проходження таких важких обрядів дітьми у віці від двох до шести років не мало жодного впливу на їхній ріст. Що ще дивніше, проходження у деяких племенах таких обрядів до двох років навіть стимулювало ріст — дорослі чоловіки були десь на 2,5 дюйма вищі за чоловіків з племен, де важкі обряди не проводилися.
Є певні припущення, які могли б пояснити ці результати. Одне дуже дурне — можливо, племена, які генетично вирізняються високим зростом, полюбляють влаштовувати своїм дітям стресові обряди ініціації. Інше більш вірогідне — можливо, певна частина малих дітей, які проходили стресові обряди, просто не виживали, а що не вбиває — робить тебе сильнішим та вищим. Ландауер та Вітінг зауважили таку можливість і не змогли її відкинути. До того ж, хоча вони й намагалися порівнювати подібні групи, могли б бути відмінності, не пов’язані зі складністю обряду,— наприклад, ізольованість дітей або раціон. Не дивно, що ніхто ніколи не замірював рівень гормону росту або соматомединів у крові дітей, скажімо, племені Шіллук чи гауса, коли вони проходили якийсь виснажливий обряд, тому не існує ніяких прямих ендокринних доказів того, що такі стресогенні чинники стимулюють вироблення гормону росту і тим самим сприяють зростанню. Незважаючи на ці проблеми, багато біологів і антропологів вважають, що результати цих міжкультурних досліджень говорять про те, що деякі типи стресогенних чинників можуть стимулювати функцію росту, на відміну від інших досліджень більш узагальненого характеру, що підтверджують негативний вплив стресу на ріст.
ДОСИТЬ УЖЕ
Отже, існує цілий набір варіантів того, як передродовий стрес та стрес у ранньому віці може спричинити погані та довготривалі наслідки. Це може викликати неабияке занепокоєння, мені, як батьку, навіть тривожно писати це речення. Розберімося, що дійсно є причиною для хвилювань, а що — ні.
По-перше, чи може вплив синтетичних глюкокортикоїдів на ембріон або дитячий організм мати негативні наслідки впродовж усього життя? Глюкокортикоїди (як-от гідрокортизон) зазвичай прописують у великих дозах, бо вони мають імунодепресивну або протизапальну дію. Під час вагітності їх вводять жінкам з певними порушеннями ендокринної системи або за ризику передчасних пологів. Дослідження показали, що введення цих гормонів в організм вагітної жінки у великих дозах може мати наслідком меншу окружність голови дитини, емоційні та поведінкові розлади в дитинстві та уповільнення деяких аспектів розвитку. Чи це наслідки на все життя? Невідомо. На сьогоднішній день експерти багатозначно заявляють, що одноразовий прийом глюкокортикоїдів в ембріональний або постнатальний період життя не спричинить жодних негативних наслідків, хоча й визнають можливість виникнення проблем за надмірного вживання. Але великі дози глюкокортикоїдів вводяться в організм у разі серйозної хвороби, тому найбільш розсудливою порадою буде мінімізувати їхнє вживання, але визнати, що альтернатива (тобто хвороба, яка призвела до такого виду лікування) є, напевно, шкідливішою для організму.
Як щодо передродового та післяродового стресу? Чи лишає кожен маленький сплеск стресу фатальний відбиток, який передається з покоління в покоління? Деякі взаємозв’язки в біології можуть стосуватися екстремальних обставин,— серйозної травми, голодної зими і т. д.,— але не буденних чинників. На жаль, навіть нормальна маса при народженні не виключає підвищеного рівня глюкокортикоїдів та ризику появи метаболічного синдрому в дорослому віці. Отже, це не феномен виключно екстремальних ситуацій.
Наступне важливе питання: наскільки серйозними є наслідки? Ми дізналися про докази того, що сильний стрес в ембріональний період є передумовою підвищеного ризику появи метаболічного синдрому в подальшому. Це твердження може бути правдою і описує один з двох дуже різних варіантів розвитку подій. Наприклад, найменш інтенсивний стрес плоду може призвести до ризику появи метаболічного синдрому з імовірністю в 1 %, а кожне наступне посилення стресу підвищує ризик, допоки максимальний стрес плоду не становитиме ризик у 99 %. Або ж найменш інтенсивний стрес плоду може становити ризик в 1 %, а кожне наступне посилення стресу підвищує ризик, допоки максимальний стрес плоду не становитиме ризик у 2 %. В обох випадках кінцевий результат залежить від незначного посилення інтенсивності стресу, але здатність стресу в ембріональний період підвищити ризик появи синдрому набагато більша за першого варіанту. Як ми розглянемо детальніше в наступних розділах, ранній стрес та психологічна травма мають надзвичайний вплив на підвищення ризику появи різноманітних психічних розладів у дорослому житті. Здається, деякі критики поняття «хвороби дорослого віку ембріонального походження» вважають, що це поняття з розряду біологічних цікавинок, а не предмет серйозного занепокоєння. Однак ризик появи деяких хвороб дорослого віку корелює зі значенням маси при народженні — тож це видається мені серйозними наслідками.
Ще одне питання: незалежно від того, наскільки сильними є ці наслідки, чи є вони неминучими? Якщо ви втратите самовладання однієї безсонної ночі і нагримаєте на свою дитину, що страждає від коліків, чи означає це, що ви гарантували їй закупорку артерій у 2060 році? Зовсім ні. Як ми вже говорили, карликовість, викликана стресом, може мати зворотний характер зі зміною обставин життя. Дослідження показують, що довічній зміні рівня глюкокортикоїдів у щурів, що пережили передродовий стрес, можна запобігти за певного типу материнської поведінки після народження. Превентивна медицина здебільшого демонструє, що багато проблем зі здоров’ям можна попередити — взагалі це і є завданням цієї книжки.
Антропологиня з Корнелльського університету Мерідет Смолл написала чудову книжку заспокійливої дії Our Babies, Ourselves («Наші діти, ми самі»), у якій розглядає випадки ізоляції дітей по всьому світі. Як часто в конкретних культурах дитина виховується батьками або іншими людьми? Чи сплять діти окремо, і якщо так, то з якого віку? Скільки в середньому в конкретній культурі плаче дитина перед тим, як її беруть на руки і заспокоюють?
Оцінюючи критерій за критерієм, було встановлено, що культури вестернізованого світу, особливо США, доходять до крайнощів, роблячи дедалі більший акцент на індивідуальності, незалежності та самодостатності. У наших реаліях обоє батьків днями пропадають на роботі, або ж дитину виховує один з батьків, або дитина ходить до садка і залишається майже без батьківського догляду. Немає жодних доказів того, що перелічені життєві ситуації впливають на розвиток дитячого організму, на відміну від серйозних психологічних травм, перенесених у дитинстві. Але в який би спосіб дитина не була ізольованою від батьків, це матиме свої наслідки. Здавалося б незначні наслідки накопичуються і переростають у серйозну проблему. Ви починаєте читати її книжку в очікуванні, що це буде набір різноманітних порад, а зрештою отримуєте ідеальний план дій з виховання своїх дітей, що включає і раціон дитячого харчування від індіанців квакіутль, і режим сну племені тробріанців, і комплекс фізичних вправ для дітей від ітурійських пігмеїв. Різні суспільства виховують дітей так, щоб вони виросли шанованими і цінними членами цього суспільства. Гаррі Чапін співає у своїй пісні «Кіт у колисці»: «Мій хлопчик був таким самим, як і я».
РІСТ І ГОРМОН РОСТУ В ОРГАНІЗМІ ДОРОСЛОЇ ЛЮДИНИ
Особисто я більше не росту, хіба що в ширину. Але мій організм, як і в решти дорослих людей, досі продукує гормон росту (хоча вже й не так інтенсивно, як у підлітковому віці). Для чого це дорослій людині?