Натомість такий довгий інтервал, найімовірніше, зумовлений особливою традицією грудного вигодовування. Це виявили вчені Мелвін Коннер та Керол Вортман[51]. Коли жінка з племені мисливців-збиральників народжує дитину, вона годує її грудьми по одній-дві хвилини приблизно кожні 15 хвилин. Цілодобово. Наступні три роки. (Це вже не здається дуже привабливою ідеєю, еге ж?) Мати носить дитину у своїй настегновій пов’язці, тому дитина може пити молоко легко і часто. Вночі дитина спить поряд з матір’ю і може навіть не будити її для того, щоб підкріпитися з такою самою частотою (так, напевно, і записали Коннер та Вортман у своїх нотатках о другій годині ночі, після того як відклали вбік інфрачервоні прилади нічного бачення та секундоміри). Коли дитина вже починає ходити, вона підходить до матері десь раз на годину і п’є молоко впродовж хвилини.
Коли жінка вигодовує дитину в такий спосіб, робота ендокринної системи геть інша. У перший період вигодовування рівень пролактину підвищується. Але кількість сеансів вигодовування збільшується до кількох тисяч, і рівень пролактину залишається високим протягом наступних років. Водночас рівні естрогену та прогестерону низькі, тому овуляція не настає.
Ця модель вигодовування має дуже цікаві наслідки. Яким є життя жінки з племені мисливців-збиральників? Вона досягає віку статевого дозрівання у 13–14 років (трохи пізніше, ніж у наших країнах). Невдовзі вона вагітніє. Годує дитину впродовж трьох років, потім відлучає її від грудей, має декілька менструальних циклів, знову вагітніє і проживає весь цикл знову аж до настання менопаузи. Тільки вдумайтесь: за все своє життя вона має не більше двадцяти менструацій. Для порівняння: сучасні жінки західних країн мають сотні менструацій за своє життя. Величезна різниця. Модель вигодовування у мисливців-збиральників (саме вона використовувалася більшу частину історії людства) притаманна приматам. Можливо, деякі гінекологічні захворювання, що дошкуляють сучасним жінкам країн західного світу, певною мірою зумовлені активацією жіночої фізіології до сотень разів замість двадцяти. Прикладом цьому може бути ендометріоз (коли шар стінки матки потовщується і відходить у ділянках тазу та черевної порожнини, де його не повинно бути), поява якого більш характерна для жінок з малою кількістю вагітностей та вагітностями у більш зрілому віці[52].
ПОРУШЕННЯ ЛІБІДО В ЖІНОК
Попередній підрозділ описує, як стрес негативно позначається на основах жіночої репродуктивної системи — стінках матки, яйцеклітинах, гормонах яєчників і т. д. Але як стрес впливає на сексуальну поведінку? Стрес не віщує нічого доброго для ерекції та статевого потягу в чоловіків, і так само погано він впливає на лібідо в жінок. Це поширений випадок як серед жінок, які переживають стрес, так і серед тварин, що піддаються стресу в лабораторних умовах.
Зафіксувати втрату сексуального бажання в жінок, які переживають стрес, досить легко — просто роздайте їм тематичні анкети і сподівайтеся на чесну відповідь. Але як дослідити статевий потяг у лабораторних тварин? Як розпізнати хтиве бажання самки щура, коли вона бачить в сусідній клітці симпатичного самця з блакитними очима і красивими різцями? Відповідь на диво проста — дивитись, як часто самка буде натискати важіль, щоб потрапити у клітку до самця. Таким кількісним методом наука обчислює сексуальний потяг гризунів (або, якщо використовувати професійний жаргон,
Стрес справляє саме такий вплив через те, що пригнічує секрецію різноманітних статевих гормонів. У гризунів-самок у разі видалення яєчників немає ні процептивної, ні рецептивної поведінки, і це стається через нестачу естрогену. Коли самкам з видаленими яєчниками роблять ін’єкцію естрогену, ці типи сексуальної поведінки відновлюються. Більше того, максимальний рівень естрогену під час овуляції пояснює майже цілковитий брак сексуальної поведінки у цей період. Подібний алгоритм спостерігається і у приматів, але виражений не так яскраво, як у гризунів. Зниження сексуальної поведінки, хоча й меншою мірою, настає і в приматів-самок після видалення яєчників. У людей естроген також має великий вплив на сексуальність, хоча і слабший, адже тут більш важливими вже є соціальні та міжособистісні чинники.
Естроген діє як у мозку, так і в периферичних тканинах. У геніталіях та інших частинах тіла міститься велика кількість рецепторів естрогену, і цей гормон підвищує їхню чутливість до тактильної стимуляції. Мозкові рецептори естрогену розташовані в ділянках, які відіграють роль у сексуальній поведінці; коли естроген поступає в ці ділянки, у нас з’являються хтиві думки (взагалі це один з найменш досліджених механізмів нейроендокринології).
Як не дивно, але адренальні андрогени також впливають на процептивну та рецептивну поведінки. Доведено, що сексуальне бажання майже зникає після видалення надниркової залози і може бути відновлено введенням в організм синтетичних андрогенів. Цей чинник властивий більше приматам та людям, ніж гризунам. Поки ця тема не досліджувалася детально, але є повідомлення про зниження рівня адренальних андрогенів у крові внаслідок стресу. І стрес точно пригнічує секрецію естрогену. Як говорилось у Розділі 3, Джей Каплан показав, що стресогенний чинник соціального підпорядкування в самок мавп може знизити рівень естрогену так само сильно, як і видалення яєчників. З огляду на ці висновки, досить легко зрозуміти, як стрес порушує сексуальну поведінку жінок.
СТРЕС ТА УСПІХ ВИСОКОТЕХНОЛОГІЧНОГО ЕКО
Говорячи про психологічний стрес, мало яка хвороба може зрівнятися з безпліддям: напруження у стосунках, нездатність нормально займатися буденними справами та зосередитися на роботі, відчуження від друзів та родини, депресія[54]. Тому вирішення проблеми безпліддя за допомогою сучасних передових методик є чудовим прикладом медичного прогресу.
Наступила нова ера допоміжних репродуктивних методик:
Деякі форми безпліддя вирішуються за допомогою відносно простих процедур, тоді як інші вимагають непересічних, інноваційних технологій. Однак із технологіями є дві проблеми. По-перше, люди, які проходять через це, переживають надзвичайний стрес. До того ж, це страшенно дорого і зазвичай не покривається медичною страховкою, особливо те, що стосується нових експериментальних методик. Скільки молодих пар можуть дозволити собі витратити 10–15 тисяч доларів на кожну спробу завагітніти? До того ж, більшість клінік, що пропонують послугу ЕКО, розташовані тільки при великих медичних центрах, тому партнерам доведеться провести кілька тижнів у готелі в незнайомому місті, далеко від друзів та родини. Деякі види генетичного скринінгу можна зробити лише у декількох місцях у світі, тому у цьому разі до решти стресогенних чинників додається ще й довге очікування.
Але ці чинники неможливо порівняти зі стресом, який переживає людина безпосередньо під час самого процесу. Тижні численних, болючих щоденних ін’єкцій синтетичних гормонів та пригнічувачів гормонів, які можуть справити значний негативний вплив на настрій і психічний стан. Щоденний аналіз крові, щоденна сонограма, постійні переживання про те, чи принесе сьогоднішній день хороші новини: скільки фолікулів, наскільки вони великі, якого рівня гормонів у крові вдалося досягти. Тоді проводиться хірургічна процедура і залишається тільки чекати, яким буде результат і чи не доведеться пройти через це все знову.
По-друге, результат рідко буває позитивним. Дуже складно підрахувати, скільки природних спроб завагітніти завершуються в людей успішно. Також складно встановити відсоток успішних процедур, адже клініки часто ухиляються від наведення точних цифр у своїх брошурах, вигадуючи щось на кшталт «Ми не хочемо оприлюднювати кількість успішно проведених процедур у нашій клініці, бо ми беремося лише за найскладніші випадки і тому наші показники можуть видатися гіршими, ніж в інших закладів, які ставлять перед собою прості завдання». Так лікарі говорять, що їм важко оцінити, наскільки погані перспективи в пари з проблемою безпліддя. Жінка має пройти виснажливий сеанс ЕКО, проте шанс завагітніти буде дуже малий.
З прочитаного можна зробити висновок, що перша проблема (стрес для організму, зумовлений процедурою ЕКО) спричиняє другу проблему (малий відсоток позитивних результатів). Багато дослідників вивчали, чи впливає інтенсивність стресу під час проходження ЕКО на ймовірність його успішного результату. Виявилося, що впливає. Більшість досліджень показали, що жінки, які переживають найбільший стрес (що підтверджується рівнем глюкокортикоїдів у крові, реактивністю серцево-судинної системи на експериментальний стресогенний чинник або власне відповідями жінок під час анкетування) і справді мають менше шансів на успіх. У чому ж тоді неоднозначність? Вже хоча б у тому, що деякі дослідження проводилися через багато днів або тижнів від початку процесу, коли жінки вже знали свої перспективи завагітніти. У таких випадках саме переживання через неуспішний результат можуть викликати інтенсивнішу стресову реакцію, а не навпаки. Під час же досліджень, коли рівень стресу замірявся на початку процесу, потрібно було враховувати кількість попередніх спроб. Інакше кажучи, жінка у стресовому стані дійсно може мати менше шансів на успіх, але обидва ці показники можуть бути зумовлені тим фактом, що їй дуже не пощастило і це вже її дев’ята спроба.
Отже, потрібно провести більше досліджень з цього питання. Якщо взаємозв’язок між стресом і негативним результатом ЕКО підтвердиться, лишається тільки сподіватися, що лікарі вигадають більш конструктивний спосіб боротьби з цією проблемою, ніж просто сказати: «І постарайтеся не хвилюватися, бо як показують дослідження, це зменшує ваші шанси завагітніти». Було б непогано, якби прогрес у цій галузі призвів до усунення стресогенного чинника, який і зумовлює всі ці ускладнення, тобто безпліддя.
ВИКИДЕНЬ, ПСИХОГЕННИЙ АБОРТ, ПЕРЕДЧАСНІ ПОЛОГИ
Через зв’язок між стресом і мимовільним абортом ще Гіппократ попереджав вагітних жінок уникати непотрібних хвилювань[55]. І відтоді це лишається основою найбільш драматичних та романтичних інтерпретацій біологічного процесу вагітності. Чи то Анна Болейн, у якої стався викидень начебто після того, як вона побачила Джейн Сеймур на колінах у короля Генріха, чи то Розамонд Вінсі з роману Дж. Еліот «Міддлмарч», яка втратила дитину, злякавшись коня. У фільмі 1990 року «Мешканець» (який привів еру Рейгана-Буша до її логічного завершення, надихнувши американців вболівати за бідних домовласників, яким загрожують підступні орендарі), у власниці нерухомості, яку зіграла Мелані Ґріффіт, стається викидень через психологічне насильство, завдане наймачем її житла. А у більш буденних реаліях нашого життя ризик викидня у жінок збільшує стрес, пов’язаний з роботою, яка передбачає високі вимоги в поєднанні з нестачею повноважень.
Стрес може викликати викидень і в інших видів. Наприклад, це може статися з вагітними самками з дикої природи або ферм, яких з якоїсь причини поневолюють (для ветеринарного дослідження) або які зазнають стресу під час транспортування.