Вивчення соціальної ієрархії серед тварин у дикій природі показало один випадок, за якого часто стаються викидні, викликані стресом. У багатьох соціальних видах не всі самці однаковою мірою сприяють процесу розмноження. Інколи у групі є лише один самець (який називається «гаремний самець») для спарювання, інколи є декілька самців, але лише один або декілька домінантних самців розмножуються[56]. Припустімо, що гаремний самець помирає, або його виганяє з групи самець-загарбник, або ж новий самець прибивається до групи з декількома самцями і досягає верхівки домінантної ієрархії. Як правило, новий домінантний самець починає намагатися збільшити свої шанси на розмноження за рахунок колишнього альфа-самця. Що робить новий лідер? У деяких видах новий альфа самець робить систематичні спроби вбити мале покоління в групі (ця модель називається конкурентним інфантіцидом і спостерігається в багатьох видах, включно з левами та деякими мавпами), щоб у такий спосіб зменшити репродуктивний успіх колишнього альфа-самця. Внаслідок убивства дітей процес вигодовування припиняється, у самок невдовзі настає овуляція і вони стають готовими до спарювання — якраз сприяючи появі конкурентної переваги нових самців. Невтішна правда, але досить сильна демонстрація вже визнаних багатьма сучасними еволюціоністами фактів; на противагу тому, що казала Марлін Перкінз, тварини рідко поводяться «на благо виду». Натомість вони зазвичай роблять все на благо власної генетичної спадщини та спадщини близьких родичів. Самці деяких видів (наприклад, диких коней та бабуїнів) також здатні цілеспрямовано залякувати вагітних самок, доки в них не станеться викидень, дотримуючись такої ж логіки.
Така модель прослідковується і в гризунів. Група самок проживає разом з одним самцем. Якщо його виганяє інший новоприбулий самець і займає чільне місце, то впродовж декількох днів самки, які нещодавно завагітніли, втрачають запліднену яйцеклітину. Що цікаво, вагітність переривається не внаслідок фізичного насильства чи залякування з боку нового самця. Викидень зумовлено його новим, ще не знайомим запахом, який провокує згубне зростання рівня пролактину. Як доказ, дослідники можуть штучно викликати цей феномен (названий ефектом Брюса-Паркса) виключно за допомогою запаху нового самця. У чому ж полягає адаптивна причина переривання вагітності через появу нового самця? Якщо вагітність дійде до свого логічного завершення, новонароджених невдовзі вб’є новоприбулий чужак. Отже, обираючи менше зло, еволюція виробила саме таку реакцію — завершити вагітність та відновити овуляцію (так будуть збережені калорії, які були б витрачені на марну вагітність)[57].
Незважаючи на драматичність ефекту Брюса-Паркса, викидень внаслідок стресу вкрай рідкісне явище серед тварин, особливо серед людей. Досить часто вважається, що якомусь поганому випадку (як-от викидень) передував значний стрес. Ще більшу плутанину вносить звичка асоціювати викидень зі стресовими ситуаціями, які відбулися за один або кілька днів напередодні. Насправді більшість викиднів — це відторгнення вже мертвого плоду, який був таким уже досить тривалий час. Якщо причиною цьому і був стрес, він мав статися за багато днів або й тижнів перед викиднем.
Існує чітке пояснення, чому стається саме викидень, зумовлений стресом. Подача крові до плоду надзвичайно чутлива до циркуляції крові в організмі матері, і будь-який чинник, який зменшує матковий кровотік, буде згубним для кровообігу плоду. Крім того, частота серцебиття плоду майже синхронізується з материнською, і різноманітні психологічні чинники, які пришвидшують або уповільнюють частоту серцебиття матері, викликають аналогічні зміни в плоду майже з однохвилинною швидкістю. Це було доведено в багатьох дослідженнях за участю людей та приматів.
Біда стається під час стресу в результаті повторюваної потужної активації симпатичної нервової системи, що викликає підвищену секрецію норепінефрину та епінефрину. Дослідження великої кількості різних видів показують, що ці два гормони знижують приплив крові через матку — у деяких випадках досить суттєво. Якщо тварину піддати впливу якогось психологічного стресогенного чинника (наприклад, якщо увімкнути голосну музику у приміщенні, де перебуває вагітна вівця, або якщо стороння людина зайде в гості до вагітної макаки-резус), у неї в організмі також знизиться приплив крові, що погіршить доставку кисню (це називається гіпоксією — кисневою недостатністю) до плоду. Звичайно, це дуже негативний процес, і такий вид передродового стресу повертає нас до проблем зі зростом, які ми обговорили у Розділі 6. У медицині вважається, що в результаті декількох епізодів гіпоксії наступає асфіксія — задушення.
Отже, сильний стрес може підвищити ймовірність викидню. Більше того, якщо жінка переживає стрес вже на останніх тижнях вагітності, стрес може підвищити ризик передчасних пологів, які, найімовірніше, настають через підвищений рівень глюкокортикоїдів. Це теж не найкращий розвиток подій, зважаючи на те, що ми дізналися про наслідки малої маси при народженні на обмін речовин дитини з попереднього розділу.
НАСКІЛЬКИ ЗГУБНИЙ СТРЕС ДЛЯ ЖІНОЧОЇ РЕПРОДУКТИВНОЇ СИСТЕМИ?
Як нам уже відомо, існує безліч механізмів порушення жіночої репродуктивної системи внаслідок стресу: вичерпання жирових запасів; секреція ендорфінів, пролактину та глюкокортикоїдів, які впливають на мозок, гіпофіз та яєчники; нестача прогестерону; надмірна кількість пролактину, який впливає на матку. Крім того, можливі закупорки під час імплантації заплідненої яйцеклітини та зміни у припливі крові до плоду зумовлюють безліч варіантів, за яких стрес може викликати передчасні пологи. Через таку велику кількість різноманітних механізмів порушень здається, що навіть найменша стресова ситуація може повністю вивести з ладу репродуктивну систему жіночого організму. Однак, на щастя, це неправда, бо в сукупності всі ці механізми мають не таку вже й потужну дію.
Щоб упевнитися в цьому, слід ознайомитися з впливом хронічного незначного стресу на діяльність репродуктивної системи. Візьмімо традиційне суспільство землеробів невестернізованої країни із досить серйозним фоновим захворюванням (скажімо, сезонною малярією), значною кількістю паразитів та сезонним недоїданням — наприклад, кенійських фермерів. До того як у моду увійшло плановане батьківство, жінка в Кенії народжувала в середньому вісім дітей. Порівняймо їх з гуттеритами, фермерами, які ведуть господарство без застосування механічних знарядь праці, як і аміші. Гуттерити не піддаються впливу хронічних стресогенних чинників, поширених серед кенійських фермерів, не використовують засоби контрацепції, але мають приблизно таку саму народжуваність — середньостатистична жінка громади гуттеритів народжує дев’ять дітей. (Важко провести точний кількісний порівняльний аналіз цих двох суспільних груп. Гуттерити, наприклад, пізно виходять заміж, тим самим зменшуючи рівень народжуваності, тоді як кенійські землероби цього не роблять. Натомість кенійки зазвичай вигодовують дітей грудним молоком щонайменше один рік, зменшуючи рівень народжуваності, а гуттеритки вигодовують грудьми менший час. Але основне: навіть за такого різного способу життя, рівень народжуваності в обох громадах майже однаковий.)
Що можна сказати про роботу репродуктивної системи під час екстремального стресу? Це питання висвітлюється в літературі, яка завжди становить проблему для тих, хто її використовує: як посилатися на наукові дослідження, проведені монстрами? Я маю на увазі досліди над жінками в концтаборах Третього Рейху, що проводилися нацистськими медиками. (У наукових колах було досягнуто згоди ніколи не називати імена цих лікарів і завжди підкреслювати злочинність їхніх дій.) Під час дослідів над жінками з концтабору Терезієнштадт було виявлено, що 54 % жінок репродуктивного віку не мають менструацій. Взагалі дивного мало: голод, рабська праця і жахливий психологічний терор, безумовно, порушують репродуктивну систему. Але особливістю було саме те, що у більшості з цих жінок менструації припинилися впродовж першого місяця перебування в концтаборі, тобто до того, як голодування та тяжка праця знизили рівень жиру в організмі до критичної позначки. Багато вчених погоджуються, що це яскраво свідчить про те, що навіть один лише психологічний стрес може бути вкрай згубним для жіночої репродуктивної системи.
Особисто мене вражає інше. Незважаючи на голод, виснажливу працю та страх, що цей день життя може виявитися останнім, менструація припинилась лише у 54 % жінок. Репродуктивна система працювала у майже половини арештанток (хоча в деяких міг бути ановуляторний цикл). І я готовий побитися об заклад, що, незважаючи на всі жахи війни, репродуктивна система багатьох чоловіків також нормально функціонувала. Репродуктивна фізіологія окремої людини, що працювала в нормальному режимі навіть за таких страшних обставин, просто шокує.
Розмноження — це розмаїта ієрархія поведінкових та психологічних механізмів, які мають безліч нюансів. Деякі її складові є базовими та масштабними — вихід яйцеклітини, приплив крові до пеніса. Інші ж делікатні, як рядок з вірша, що здатен схвилювати серце, або ледь відчутний запах сторонньої людини, що збуджує сексуальне бажання. Не всі складові однаково сприйнятливі до стресу. Базовий механізм репродуктивної системи окремих людей може бути разюче стійким до стресу (як ми дізналися про жертв Голокосту). Розмноження є одним з найсильніших біологічних рефлексів — спитайте в лосося, який заради цього здатен плисти проти течії, або самців різних видів, які ризикують власним життям та здоров’ям за прихильність жінки, або ж будь-якого підлітка з гормональними змінами. Але коли справа доходить до піруетів та філіграней сексуальності, стрес може внести хаос у всі тонкощі системи. Можливо, це не матиме суттєвих наслідків для виголоднілого біженця або дикої тварини в період посухи. Але для нас — людей культури множинних оргазмів, мізерних рефракторних фаз та океанів лібідо — наслідки дуже серйозні. Над нашою одержимістю сексом можна сміятися, але тонкі нюанси сексуальності, журнали
8. ІМУНІТЕТ, СТРЕС І ХВОРОБИ
Академічна спільнота поповнюється новим видом науковців,— психонейроімунологами — які заробляють собі на життя, досліджуючи неймовірне: те, що відбувається у нас у голові, може впливати на роботу нашої імунної системи. Колись вважали, що ці дві частини нашого організму не перетинаються у своїй діяльності — імунна система вбиває бактерії, виробляє антитіла, вистежує пухлини; мозок допомагає тілу робити потрібні рухи, вигадує колесо та має улюблені телепрограми. Однак зрештою догму про розділення імунної та нервової системи довелося відкинути. Автономна нервова система сягає своїми волокнами тканин організму, де формуються або накопичуються клітини імунної системи і потім потрапляють у систему кровообігу. Тканина імунної системи є чутливою до (тобто має рецептори, що реагують на) всіх цікавих гормонів, які виробляються гіпофізом під контролем мозку. Як наслідок, мозок має великі можливості втручатись у справи імунної системи.
Доказ впливу мозку на діяльність імунної системи отримали щонайменше сто років тому, встановивши, що якщо помахати штучною трояндою перед людиною, яка має алергію на троянди (і яка не підозрює, що ви махаєте в неї перед носом штучною квіткою), то в неї почнеться алергічна реакція. Ще один цікавий доказ впливу мозку на імунну систему, який дослідники отримали не так давно: одна група професійних акторів цілий день працювала над депресивною та негативною сценою, а інша — над натхненною та ейфоричною. У першої групи було виявлено знижену імунологічну реактивність, а в другої — підвищену. (І де ж проводили це дослідження? Звичайно, у Лос-Анджелесі, в Університеті Каліфорнії у Лос-Анджелесі.) Проте дослідження, яке, мабуть, найбільше зміцнило зв’язок між мозком та імунною системою, використало концепцію під назвою «умовна імуносупресія».
Тварині дають медикамент, який пригнічує діяльність імунної системи. Одночасно, у дусі експериментів Павлова, тварині пропонують «умовний стимул», наприклад, напій з якимось штучним смаком, який асоціюватиметься в піддослідного з супресивним медикаментом. За декілька днів імунна функція знижуватиметься від одного лише умовного стимулу. 1982 року вчених приголомшив звіт про експеримент із застосуванням варіанту цієї концепції, проведений двома першопрохідцями в цій галузі, Робертом Адером та Ніколасом Коеном з Рочестерського університету. Двоє дослідників проводили експеримент з виводком мишей, у яких розвинулася хвороба внаслідок гіперактивності імунної системи. Зазвичай перебіг хвороби контролюється введенням в організм миші імуносупресивного медикаменту. Адер та Коен показали, що, використовуючи свою методику, вони можуть замінити справжній медикамент умовним стимулом і суттєво змінити роботу імунної системи цих тварин та продовжити тривалість їхнього життя.
Подібні дослідження переконали наукову спільноту в існуванні міцного зв’язку між нервовою та імунною системою. Тому якщо сам лише вигляд штучної троянди або смак напою зі штучним смаком здатні змінити імунну функцію організму, безперечно, це під силу і стресу. У першій частині цього розділу я розповім, як стрес впливає на імунітет і яку користь може мати цей вплив під час сильної стресової ситуації. У другій частині ми розберемося, чи може довготривалий стрес порушити здатність організму боротися з інфекційними захворюваннями шляхом хронічного пригнічення імунітету. Це надзвичайно цікаве питання, відповідь на яке можна дати лише з урахуванням багатьох засторог та попереджень. Хоча і з’являються докази того, що пригнічення імунітету внаслідок стресу може насправді підвищити ризик появи та загострити деякі хвороби, цей зв’язок є відносно слабким, а його значущість часто перебільшують.
Для того щоб розібратися з цією заплутаною, але важливою темою, розпочнімо з основ діяльності імунної системи.
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ДІЯЛЬНОСТІ ІМУННОЇ СИСТЕМИ
Першочергове завдання імунної системи полягає в захисті організму від збудників інфекційних захворювань — вірусів, бактерій, грибків та паразитів. Цей процес страшенно складний. По-перше, імунна система мусить відрізняти клітини, що є нормальними частинками організму, від клітин-загарбників (вживаючи термінологію імунологів, відрізняти своїх від чужих). Імунна система знає «в обличчя» кожну клітину організму і атакує чужаків з іншими клітинними характеристики (наприклад, бактерій). Більше того, коли ваша імунна система зустрічає нового прибульця, його вигляд вноситься у спеціальний реєстр імунологічної пам’яті для ефективнішої підготовки до наступного візиту інфекційного збудника — ця особливість використовується під час вакцинації, коли в організм вводиться слабка версія збудника інфекційного захворювання, щоб підготувати імунну систему до справжньої битви.