Чому зебри не страждають на виразку
Тож три великі групи нейромедіаторів задіяні в перебігу депресії. Сьогодні найбільше уваги з них приділяється серотоніну, а найменше — дофаміну. Всі найпопулярніші антидепресанти — СІЗЗС та старіші види препаратів, як-от трицикліки або інгібітори МАО,— діють, змінюючи рівень одного або декількох з цих нейромедіаторів. Наука поки не може сказати, на який вид антидепресантів людина буде найкраще реагувати.
Звісно, на виникнення та перебіг депресії можуть впливати і безліч інших нейромедіаторів. Особливо цікавим є нейромедіатор під назвою «речовина Р». Десятиліття досліджень показали, що речовина Р відіграє роль у сприйнятті болю, зокрема в активізації спинномозкових шляхів передачі сигналу, про які ми говорили у Розділі 9. Що цікаво, деякі нещодавні дослідження підтвердили, що ліки, які блокують дію речовини Р, можуть впливати на деяких людей як антидепресанти. Що це означає? Можливо, сприйняття депресії як хвороби «психічного болю» може виявитися чимось більшим за метафору.
Нейроанатомія і депресія
Я наводжу ілюстрацію із зображенням головного мозку для того, щоб розглянути другий варіант розвитку подій, за якого може порушуватися діяльність мозку в людей, які страждають на депресію (на додачу до варіанту з погляду нейрохімії). Одна ділянка регулює процеси дихання та серцебиття. Тут розташований гіпоталамус, який виробляє гормони та видає накази автономній нервовій системі. Якщо кров’яний тиск різко знижується, викликаючи компенсаторну стресову реакцію, то це робота гіпоталамусу, середнього мозку та заднього мозку. Всі види хребетних мають майже однакові зв’язки.
Потім іде прошарок, який називається лімбічною системою, діяльність якої пов’язана з емоціями. Будучи ссавцями, ми маємо велику лімбічну систему, а от у ящірок порівняно крихітна лімбічна система — вони не славляться яскравою палітрою емоцій. Коли від запаху істоти, яка становить потенційну загрозу, в організмі запускається стресова реакція, відповідає за це саме лімбічна система.
І над усіма цими шарами розташована кора головного мозку. Всі представники царства тварин мають щось подібне, але кора є особливістю, притаманною саме приматам. Вона відповідає за абстрактне мислення, вигадує нові філософські напрямки, а також запам’ятовує, куди ви поклали ключі від машини. Все це ми обговорювали в попередньому розділі.
Тепер замислімось на секунду. Припустімо, вас трохи причавив слон. Через це ви можете відчути певне незадоволення, можливо, смуток. Потім у вас настане незначна психомоторна загальмованість — ви не так охоче займатиметеся аеробікою, як зазвичай. У вас може порушитися режим сну та харчування, рівень глюкокортикоїдів трохи підвищиться, і якийсь час ви не відчуватимете статевого потягу. Не буде хотітися займатися своїм хобі, зустрічатися з друзями або з’їдати все, що бачите під час фуршету. Схоже на деякі симптоми депресії, чи не так?
Тепер подумаймо, що ж відбувається під час депресії. Ви думаєте про власну смерть або смерть коханої людини, уявляєте своїх дітей у таборах для біженців, побиваєтесь через вирубування тропічних лісів та вимирання тварин і рослин, у голові звучать пізні струнні квартети Бетховена, і ось у вас уже виникають симптоми як після неприємної зустрічі зі слоном. Якщо говорити дуже спрощено, можна вважати, що депресія виникає тоді, коли у корі головного мозку з’являється абстрактна негативна думка і кора переконує інші частини мозку в тому, що ця думка настільки ж реальна, як і фізичний стресогенний чинник. За такого підходу кора головного мозку людей з хронічною депресією постійно нашіптує сумні думки іншим ділянкам мозку. Виникає надзвичайно неоковирна ідея: якщо обірвати зв’язки між корою та іншими ділянками пригніченого мозку, кора більше не зможе доводити їх до такого стану.
Як не дивно, такий метод іноді дійсно спрацьовує. Нейрохірурги можуть проводити таку процедуру на людях із надзвичайно сильними формами депресії, які ще й не сприймають медикаменти, ЕКТ та інші форми лікування. Після проведення такої операції симптоми депресії вщухають.[92]
Звісно, це дуже спрощена картина — ніхто насправді повністю не від’єднує кору головного мозку від решти частин. Зрештою, діяльність кори головного мозку не обмежується увімкненням сумного настрою після прочитання заключної глави роману Стейнбека «Про мишей і людей». Хірургічна процедура цингулотомія, або відсікання поясного пучка, передбачає від’єднання лише однієї ділянки кори головного мозку, а саме передньої поясної кори (ППК). Виявляється, що ППК якраз і є епіцентром усіх процесів у мозку, яких бажано було б позбутися під час депресії. Вона дуже тісно пов’язана з емоціями. Якщо показати групі людей набір картинок і попросити спочатку звернути увагу на емоції, які виражають зображені на картинках люди, а потім придивитися, де зображені люди — всередині будинку або на вулиці, то ППК активізується лише під час виконання першого завдання.
До того ж ППК регулює саме негативні емоції. Якщо налаштувати людину на позитивний лад, показавши їй щось цікаве, метаболізм у ППК знижується. Натомість, якщо вплинути на ППК людини електричною стимуляцією, вона почне відчувати безпричинний страх і тривогу. До того ж нейрони у ППК усіх видів, і в людини зокрема, реагують на різні види болю. Але реакція ППК стосується не так власне самого болю, як відчуттів, які людина має через цей біль. Як зазначалось у Розділі 9, людину за допомогою гіпнозу можна переконати, що вона нічого неприємного не відчуватиме, зануривши руку у крижану воду. Первинні частини мозку, які отримують больові сигнали від спинного мозку, активізуються однаково і за гіпнозу, і без нього. А от ППК не активізується.
Крім того, ППК та суміжні ділянки мозку починають працювати, якщо показати вдові фотографії померлого чоловіка (фотографії незнайомців не викликають такого ефекту). Ось ще один приклад. Волонтера поміщають в апарат для томографії головного мозку і просять там усередині зіграти в якусь комп’ютерну гру з двома іншими людьми. Таємно від волонтера дослідники почали втручатись у хід гри так, щоб з часом два інші гравці (насправді це була комп’ютерна програма) почали поступово виключати волонтера з процесу, граючи лише між собою. Нейронна активність у ППК волонтера почала посилюватися, і що більш покинутим він себе почував, то сильнішою була активність ППК. Чи можна бути певним, що це якось стосується страху підлітка бути обраним до команди останнім? Тому в дослідженні було застосовано ефективний елемент контролю. Волонтер грав, як він вважав, з двома іншими людьми. Знову ж таки, закінчувалося все тим, що його поступово виключали з гри, але цього разу дослідники ще на початку повідомили про технічні неполадки в комп’ютері. Отже, волонтер не міг грати через «глюк» у системі і його ППК не активізувалася.
Зважаючи на такі особливості діяльності ППК, не дивно, що рівень її активності в стані спокою в людей, які страждають на депресію, підвищений — збуджені нейрони викликають почуття страху, болю та тривоги. Що цікаво, інша частина мозку — мигдалеподібне тіло — також проявляє гіперактивність у людей з депресією. У наступному розділі ми докладно дізнаємось про роль мигдалеподібного тіла в появі відчуття страху та тривоги. Однак у людей з депресією мигдалеподібне тіло задіяне і в іншому процесі. Якщо показати людині, яка страждає на депресію, фотографію людини зі страшним виразом обличчя, її мигдалеподібне тіло не проявлятиме особливо підвищеної активності (порівняно з реакцією мигдалеподібного тіла учасника з контрольної групи). Але якщо показати такій людині фотографію з сумним виразом обличчя, активність її мигдалеподібного тіла буде зашкалювати.
Просто навпроти ППК розташована лобова частка, яка (як ми дізналися з Розділу 11) є в людини однією з найбільш розвинених частин мозку. Результати дослідження, проведеного Річардом Девідсоном з Університету Вісконсину, показали, що одна з її ділянок — префронтальна кора (ПК) — є високочутливою до зміни настрою. Якщо говорити конкретно, активізація лівої частини ПК пов’язана з позитивними емоціями, а правої — з негативними. Наприклад, якщо викликати в людини приємні емоції (попросивши згадати найщасливіший день у її житті), то можна зафіксувати роботу лівої частини ПК, пропорційну суб’єктивній оцінці людиною свого щастя. Якщо попросити пригадати сумну подію, почне працювати права частина ПК. Так само, якщо відлучити мавпеня від матері, метаболізм правої частини ПК підвищиться, а лівої знизиться. Отже, не дивно, що в людей у стані депресії спостерігається знижена активність лівої частини ПК і підвищена активність правої частини ПК.
У стані депресії з мозком відбуваються ще деякі анатомічні зміни, але щоб зрозуміти їх, потрібно розібратися, які гормони пов’язані з перебігом цієї хвороби.
Генетика і депресія
Зараз важко аналізувати біологічні процеси будь-чого без урахування генів, і депресія не виняток. Депресія має генетичну складову. Можна зробити загальне спостереження, що в певних родинах депресія передається з покоління в покоління. Довго вважали, що існує достатньо доказів на підтвердження такого генетичного зв’язку, але цей висновок можна заперечити очевидним фактом, що велику роль у родинах відіграють не лише гени, а й зовнішні обставини. Якщо людина зростає в бідній родині, переслідуваній з якихось причин родині або в родині, де застосовується фізичне насилля, то ризик передачі депресії кожному наступному поколінню такої родини підвищується і без впливу генетичного чинника.
Отже, ми шукаємо тіснішого зв’язку. Що тісніша спорідненість двох людей, то більше однакових генів вони мають і, як виявляється, вища ймовірність того, що в обох буде схильність до депресії. Розгляньмо такий яскравий приклад: є два рідні брати (але не ідентичні близнюки). Вони мають приблизно 50 % однакових генів. Якщо один з них хворів на депресію, то інший має 25-відсоткову ймовірність також захворіти на неї, що суттєво вище, ніж проста випадковість. Тепер порівняймо ідентичних близнюків, які мають абсолютно однаковий набір генів. Якщо один з них хворіє на депресію, то інший має вже 50-відсоткову ймовірність захворіти. Це вражає — що більший відсоток однакових генів, то більша ймовірність захворіти на ту саму хворобу. Але є одне але: що більше спільних генів мають родичі, то вища ймовірність їхнього проживання в однакових умовах (починаючи з того, що ідентичних близнюків виховують більш однаково, ніж неідентичних).
Однак зв’язок може бути ще тіснішим. Розгляньмо приклад дітей, яких усиновили ще зовсім маленькими. Нас цікавлять саме ті діти, чия біологічна мати страждала на депресію, а от прийомна не мала такої хвороби. Такі діти мають підвищений ризик появи депресії, що вказує на генетичну спадщину від біологічної матері. До того ж, як ми вже знаємо з Розділу 6, «зовнішні обставини» настають не з появи на світ, а значно раніше, зі спільного кровообігу в утробі матері.