Якщо молекулярний біолог у ХХІ столітті хоче довести зв’язок між генами та депресією, він має виявити конкретні гени, конкретні відрізки ДНК, які зберігають інформацію про конкретні білки, які підвищують ризик появи депресії. Як ми невдовзі побачимо, саме це і сталося декілька років тому.
Імунологія і депресія
Цієї частини не було в попередніх виданнях книжки. Імунітет призначений для боротьби з патогенами, а депресія належить до сумних почуттів — два зовсім непов’язаних між собою явища. Проте вони можуть бути пов’язаними між собою, але в цілком очевидний спосіб — як, наприклад, хворобливий стан може викликати у вас сум.
Проте цей зв’язок трохи складніший. Хронічні хвороби, яким властива надмірна активність імунної системи (наприклад, хронічні інфекції або аутоімунна хвороба, за якої імунна система випадково активізується й атакує певний орган тіла), збільшують імовірність появи депресії порівняно з іншими хворобами, які так само важкі та довготривалі, але не стосуються імунної системи. Також взаємозв’язку сприяють цитокіни, які виступають у ролі месенджерів у спілкуванні між імунними клітинами. Як ви можете пригадати з Розділу 8, цитокіни також можуть потрапляти в мозок, де здатні стимулювати викид КТГ. Нещодавно стало відомо, що цитокіни також взаємодіють із норепінефрином, дофаміном та серотоніном. І, що принципово важливо, цитокіни можуть викликати депресію. Це доведено механізмом перебігу депресії у тварин. До того ж деякі види раку інколи лікують цитокінами (для посилення імунної функції) і це найчастіше призводить до появи депресії. Це формує нову сферу досліджень біологічної психіатрії, яка вивчає взаємозв’язки між діяльністю імунної системи та настроєм людини.
Ендокринологія і депресія
Депресія часто супроводжується аномальним рівнем різних гормонів. По-перше, якщо організм виробляє занадто мало тиреоїдного гормону, у такої людини може з’явитися глибока депресія і значна стійкість до дії антидепресантів. Це дуже важливий момент, бо в багатьох людей, які страждають на депресію начебто суто психіатричної природи, зрештою діагностують захворювання щитоподібної залози.
Гормони можуть вплинути і на ще один аспект перебігу депресії. Жінки набагато частіше страждають на глибоку уніполярну депресію, ніж чоловіки. І навіть у разі маніакальної депресії (хоча тут немає різниці в частоті випадків за статевою ознакою) у жінок стається більше депресивних випадків, ніж у чоловіків.
Чому жінки більше схильні до депресії? Це не пов’язано зі здогадкою, що жінки у стані депресії швидше звернуться до лікаря, ніж чоловіки. Різниця зберігається, навіть коли звернення за медичною допомогою фіксуються. Одна з теорій, вироблених школою когнітивної терапії, пояснює це різними способами мислення жінок і чоловіків. Коли відбувається якась сумна подія, жінки більш схильні концентруватися на ній — обдумувати з різних боків самим або обговорювати з кимось. А чоловіки, які насправді є жахливими комунікаторами, радше будуть думати про що завгодно, окрім проблеми, або, ще краще, спробують на щось відволіктися — позаймаються спортом, пововтузяться з інструментами, нап’ються, розпочнуть війну. Схильність до концентрації, на думку когнітивних психологів, підвищує ймовірність появи депресії.
Інша теорія щодо статевих відмінностей у плані депресії стосується психосоціального аспекту. Як побачимо згодом, велика кількість теорій психології депресії зводяться до того, що це розлад нестачі влади та контролю, а деякі вчені стверджують, що жінки піддаються більшому ризику появи депресії через те, що в багатьох суспільствах вони традиційно менше контролюють обставини власного життя, ніж чоловіки. На підтримку цієї теорії деякі психіатри навіть зібрали дані, згідно з якими підвищений рівень депресії у жінок знижується до рівня, що фіксується у чоловіків у деяких традиційних суспільствах, де жінки не мають субординованої ролі. Однак інша теорія говорить, що чоловіки насправді так само часто страждають на депресію, як і жінки, просто вправніше маскують її за зловживанням психоактивними речовинами.
Усі ці теорії мають певну логіку, хоча й мають певні слабкі місця, якщо враховувати, що чоловіки та жінки, як зазначалося, однаково піддаються ризику появи біполярної депресії; більш притаманна жінкам лише уніполярна депресія. Ці теорії також видаються вкрай слабкими у своїх невдалих спробах пояснити основну характеристику жіночих депресій, зокрема те, що жінки мають найбільші шанси захворіти на депресію в певні моменти діяльності репродуктивної системи: під час менструацій, менопаузи і, понад усе, у перші тижні після пологів. Деякі дослідники вважають, що такий підвищений ризик пов’язаний із сильними коливаннями рівня двох основних гормонів — естрогену та прогестерону — під час менструації, менопаузи та після пологів. Як доказ вони наводять той факт, що жінка може увійти в стан депресії внаслідок штучної зміни рівня естрогену або прогестерону в організмі (наприклад, під час прийому протизаплідних пігулок). Що важливо, обидва ці гормони можуть регулювати нейрохімічні процеси в мозку, включно з метаболізмом таких нейромедіаторів, як-от норепінефрин і серотонін. Зараз існує думка, що сильний стрибок рівня гормонів (наприклад, зміна показників прогестерону в тисячі разів під час пологів) зумовлює настільки радикальну зміну співвідношення між естрогеном та прогестероном, що це може спричинити появу глибокої депресії. Це нова галузь досліджень з деякими досить суперечливими висновками, проте впевненість науковців у гормональній зумовленості більшості випадків депресії в жінок дедалі міцнішає.
Звісно, наступний пункт теми зв’язку між гормонами та депресією буде присвячено глюкокортикоїдам. Але, враховуючи, наскільки важливим він є загалом для задуму цієї книжки, цей пункт потребує детального викладу.
ЯК СТРЕС ВПЛИВАЄ НА БІОЛОГІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ДЕПРЕСІЇ?
Стрес, глюкокортикоїди і початок депресії
Перше, що спадає на думку, коли ми говоримо про зв’язок між стресом та депресією, це те, що вони часто йдуть разом. Це може відбуватись у двох напрямках. По-перше, дослідження того, що називають «виникнення стресу», серед людей, які страждають на депресію, аналізують той факт, що люди, схильні до депресії, також піддаються дії стресогенних чинників за зовсім непередбачуваних обставин. Це можна побачити, навіть порівнюючи їх з пацієнтами з іншими психіатричними розладами або проблемами зі здоров’ям. Більшість з цих стресогенних чинників пов’язані з нестачею соціальної підтримки. Відтак зростає ймовірність появи замкненого кола. Якщо людина інтерпретує свою нестабільну взаємодію із соціумом як знак неприйняття і реагує на це так, ніби її не приймає соціум, це підвищує шанси на соціальну ізоляцію, що підтверджує відчуття людини, ніби її не приймають…
Але переважно люди сприймають відношення між стресом і депресією (і саме це стосується нашої теми) як причинно-наслідковий зв’язок у зворотному напрямку. Тобто люди, які переживають у своєму житті багато стресових ситуацій, більше за інших схильні захворіти на глибоку депресію, а ті, хто переживають свою першу глибоку депресію, найімовірніше, нещодавно пережили сильний стрес. Звісно, не всі, хто піддаються дії сильних стресогенних чинників, відразу впадають у депресію, а чим зумовлені ці індивідуальні відмінності, ми розберемося далі.
Як зазначалося, деяким людям дуже не пощастило страждати на повторювані епізоди депресії в циклічній формі впродовж років. Аналізуючи історію хвороби цих людей, виявляють, що стресогенні чинники виступають у ролі стимулювальних чинників лише в найперших декількох епізодах. Інакше кажучи, якщо ви мали два-три випадки глибокої депресії, ви маєте такі самі шанси на наступне повторення глибокої депресії, як і решта людей. Але приблизно після четвертого випадку в організмі заводиться такий собі годинниковий механізм і людину накриває хвиля депресії, яка вже не залежить від кількості стресогенних чинників у зовнішньому світі. Як відбувається цей перехід, з’ясуємо далі.
Лабораторні дослідження також віднаходять зв’язок між стресом та симптомами депресії. Якщо піддати дії стресогенного чинника щура, у нього настає ангедонія. Зокрема, для того щоб викликати у тварини відчуття задоволення, потрібно вплинути на центр задоволення сильнішим розрядом електричного струму, ніж зазвичай. Поріг чутливості до отримання задоволення підіймається, так само як і в людини, яка страждає на депресію.
Що важливо, глюкокортикоїди здатні справити такий самий ефект. Ключовою темою Розділу 10 був вплив глюкокортикоїдів та стресу на порушення пам’яті. Частину відповідних доказів отримали під час досліджень за участю пацієнтів із синдромом Кушинга (за якого певні види пухлин спричиняють надмірний вміст глюкокортикоїдів у крові), а також людей, яким прописували великі дози глюкокортикоїдів для лікування певних хвороб. Також уже десятиліттями відомо, що значне число пацієнтів із синдромом Кушинга та пацієнтів, яким вводять синтетичні глюкокортикоїди, починають впадати в клінічну депресію незалежно від наявності проблем із пам’яттю. Це досить важко довести. По-перше, коли когось від самого початку лікують синтетичними глюкокортикоїдами, то десь за тиждень до появи депресії у пацієнта може наступати ейфоричний та навіть маніакальний стан. Ви можете здогадатися, що це одна з наших дихотомій психології короткотривалого та довготривалого стресу. У Розділі 16 ми детальніше розглянемо причини виникнення короткочасної ейфорії. Другий проблемний момент: чи впадає людина з синдромом Кушинга або людина, яка приймає великі фармакологічні дози синтетичних глюкокортикоїдів, у стан депресії тому, що до такого стану призводить дія глюкокортикоїдів, чи тому, що ця людина усвідомлює, що має хворобу, яка призводить до депресії? Дослідник показує, що причина саме в глюкокортикоїдах, адже в таких пацієнтів імовірність появи депресії вища, ніж у пацієнтів, які, наприклад, мають такий самий ступінь важкості такої самої хвороби, але не приймають глюкокортикоїдів. На сьогодні не існує переконливих науково обґрунтованих доказів, які б допомагали спрогнозувати появу цього феномену. Відтак жоден лікар не зможе спрогнозувати, який пацієнт впаде в депресію внаслідок лікування великими дозами глюкокортикоїдів, не кажучи вже, за якого саме розміру дози і за яких обставин — якщо доза підніметься або опуститься до цього рівня. Однак високий вміст глюкокортикоїдів у крові підвищує ризик появи депресії.
Є ще один надважливий спосіб, у який стрес та глюкокортикоїди переплітаються з біологічними механізмами, зумовлюючи схильність людини до депресії. Повернімося до генетичної складової депресії. Чи означає це, що якщо людина має ген (або гени) депресії, то вона вже неминуче приречена? Звісно, ні, і найкращим доказом цього є вже згадуване дослідження про ідентичних близнюків. Якщо один близнюк має депресію, то другий (з таким самим набором генів) має загалом 50-відсоткову ймовірність появи цієї хвороби, набагато вищу, ніж інші люди загалом. Отже, маємо досить яскравий доказ залученості генів у цей процес. Але погляньмо на це з іншого боку. За умови однакового набору генів із людиною, яка страждає на депресію, є і 50-відсоткова ймовірність не отримати цю хворобу.
Наявність певних генів не завжди означає неминучість певного явища, особливо в тому, що стосується людського організму, мозку або поведінки. Гени зумовлюють уразливість, схильність, тенденції. У цьому разі наявність певних генів може підвищити ризик появи депресії лише за певних обставин (ви можете здогадатися, яких саме — стресових). Це доведено багатьма різними способами, але найяскравіше в нещодавньому дослідженні Авшалома Каспі з Кінгс-коледжу у Лондоні. Вчені виявили ген у людському організмі, який підвищує ризик появи депресії. До того ж, цей ген має декілька різних «алельних варіантів» — декілька різних відтінків, які мають незначні відмінності у функціях; якщо в організмі є один з таких варіантів — людина має підвищений ризик. Я поки що не казатиму, як називається цей ген; прибережу цю інформацію на кінець розділу, бо вона просто вас приголомшить. Однак головне, що наявність в організмі людини варіанту Х цього гену Z ще не гарантує появу депресії, а лише збільшує ймовірність її появи. І насправді, якщо знати лише те, який варіант гену Z має конкретна людина, не можна дати точнішого прогнозу щодо появи депресії. Варіант Х підвищує ризик появи депресії лише за обставин повторюваних серйозних стресогенних чинників. Неймовірно, але ці самі висновки було виявлено під час дослідів над деякими видами людиноподібних мавп, які мали близький еквівалент цього гену Z. Депресію викликає не ген, а взаємодія гену з певними зовнішніми умовами. Якщо говорити більш конкретно, депресію викликає ген, який робить організм уразливим у стресовому середовищі.